похмурий

ПОХМУ́РИЙ, а, е.

1. Хмурий, з хмарами, дощем, мрякою (про погоду).

Похмура погода;

// Непогожий, з дощем, туманом або мрякою (про частину доби, пору року).

Прийшов ранок, похмурий, сірий, з косим холодним дощем (Гр., II, 1963, 432);

Люблю похмурі дні, коли крізь сизі хмари Чуть [ледве] пробивається проміння золоте (Рильський, І, 1960, 93);

На початку листопада 1942 року на Дону настала остання пора пізньої похмурої осені (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 139);

// Закритий, затягнений хмарами.

Над Невою, під снігами, При похмурім сонці, Ти поліг єси, мій друже (Пісні та романси.., 1966, 391);

Як живо у мою ти вкарбував уяву Смутного вигнання пустелю неласкаву, Похмурий неба схил, нетанучі сніги І коротко теплом розцвічені луги (Зеров, Вибр., 1966, 391);

Небо було сіре, похмуре. Немов восени, накрапав холодний дрібний дощ (Збан., Незабутнє, 1953, 75);

// Який створює враження непривітності, викликає гнітючий настрій темнотою, тьмяними кольорами, відсутністю світла і т. ін.

Будинки були похмурі, всі в тінях, і тіні лягли в людей під очима (Коцюб., II, 1955, 178);

Хилить вітер жита понад шляхом (Ой там хмара похмура з півдня) (Тич., І, 1957, 25);

Є місцевості веселі, радісні, є похмурі, тривожні й недобрі місця. Є благодатні долини й овіяні смутком гори (Довж., І, 1958, 387).

2. Нахмурений, насуплений, у поганому настрої.

Він, дивлюсь, і осмутніє, і похмурий такий стане, і не їсть, не п’є нічого (Вовчок, І, 1955, 281);

Голова йде кругом; Чорних думок повно, І стоїш похмурий, Сльози ллєш безмовно (Граб., І, 1959, 204);

У вільний час читав [Улас] книжки або бродив по лугах, задуманий і похмурий (Тют., Вир, 1964, 63);

// Який має тяжкий характер; схильний до невеселого, сумного настрою.

Весела й жвава молодиця, мабуть, почувала себе в лісі, та ще серед похмурої сім’ї, трохи самітною (Вас., Вибр., 1950, 47);

Чомусь мені здається, що його похмура вдача ніби заздалегідь відгонить від нього будь-які глибші турботи (Вільде, Сестри.., 1958, 307);

Був [Робак] дужий чоловік, плечистий та похмурий, На вдачу мовчазний — хоч бистрий розум мав (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 84);

// Який свідчить про поганий або сумний настрій, тяжкі переживання (про обличчя, очі і т. ін.).

Лице його було зле, очі грізні, похмурі (Мирний, І, 1954, 307);

Клим.. дивився кудись у куток: лице у його було похмуре, задумливе й уперте (Вас., І, 1959, 98);

Вигляд у господаря був похмурий і стомлений (Смолич, І, 1958, 69);

Доктор дивився на все навколо похмурим поглядом людини, яка знайомиться з місцевістю, де має жити проти волі своєї (Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, І, 1952, 232);

// Пов’язаний з сумним або поганим настроєм, неприємними емоціями (про психічний стан, почуття і т. ін.).

Дарка.. задивилась на роботу панночок, на Юзину з цікавістю, на Зонину з похмурою заздрістю (Л. Укр., III, 1952, 653);

Рубін стояв знеможений, з слідами сліз, розтертих по обличчю, з очима, опущеними в землю, і з виразом на обличчі горя і якогось остаточного і похмурого вирішення (Сенч., На Бат. горі, 1960, 25).

3. перен. Пов’язаний з тяжкими для когось подіями, чиїмсь важким існуванням; безрадісний.

Похмурі дні мигтіли в очах сном, — Гірке життя під канчуком ворожим, ..Зневажене невільницьким ярмом… (Стар., Поет. тв., 1958, 63);

Шевченко називає матір’ю свою вітчизну — Україну, і їй він присвячує свої рядки, про неї він нестримно мріє і пише в похмурому солдатському засланні (Рильський, III, 1956, 245);

На сцені оживають картини похмурої феодальної дійсності, постаті жорстоких магнатів і знедолених кріпаків (Мист., 6, 1968, 22);

// Який створює сумний, гнітючий настрій, викликає неприємні почуття, сумні спогади.

Він, Франтішек Сливка, ніколи не писав музики про смерть і не напише.. Його пісеньки співала колись уся Прага, то чи стане засмучувати він своє рідне золоте місто похмурими мелодіями плачу? (Загреб., Європа 45, 1959, 163);

Розповідь починається в похмурих, тривожних тонах, у передчутті неминучої біди і ведеться далі скорботно і схвильовано (Іст. укр. літ., І, 1954, 42).