похмурий

ПОХМУ́РИЙ, а, е.

1. Хмурий, з хмарами, дощем, мрякою (про погоду).

Похмура погода;

// Непогожий, з дощем, туманом або мрякою (про частину доби, пору року).

Прийшов ранок, похмурий, сірий, з косим холодним дощем (Б. Грінченко);

Люблю похмурі дні, коли крізь сизі хмари Чуть [ледве] пробивається проміння золоте (М. Рильський);

На початку листопада 1942 року на Дону настала остання пора пізньої похмурої осені (Іван Ле і О. Левада);

// Закритий, затягнений хмарами.

Як живо у мою ти вкарбував уяву Смутного вигнання пустелю неласкаву, Похмурий неба схил, нетанучі сніги І коротко теплом розцвічені луги (М. Зеров);

Небо було сіре, похмуре. Немов восени, накрапав холодний дрібний дощ (Ю. Збанацький);

// Який створює враження непривітності, викликає гнітючий настрій темнотою, тьмяними кольорами, відсутністю світла і т. ін.

Будинки були похмурі, всі в тінях, і тіні лягли в людей під очима (М. Коцюбинський);

Хилить вітер жита понад шляхом (Ой там хмара похмура з півдня) (П. Тичина);

Є місцевості веселі, радісні, є похмурі, тривожні й недобрі місця. Є благодатні долини й овіяні смутком гори (О. Довженко).

2. Нахмурений, насуплений, у поганому настрої.

Він, дивлюсь, і осмутніє, і похмурий такий стане, і не їсть, не п'є нічого (Марко Вовчок);

Голова йде кругом; Чорних думок повно, І стоїш похмурий, Сльози ллєш безмовно (П. Грабовський);

У вільний час читав [Улас] книжки або бродив по лугах, задуманий і похмурий (Григорій Тютюнник);

// Який має тяжкий характер; схильний до невеселого, сумного настрою.

Весела й жвава молодиця, мабуть, почувала себе в лісі, та ще серед похмурої сім'ї, трохи самітною (С. Васильченко);

Чомусь мені здається, що його похмура вдача ніби заздалегідь відгонить від нього будь-які глибші турботи (Ірина Вільде);

Був [Робак] дужий чоловік, плечистий та похмурий, На вдачу мовчазний – хоч бистрий розум мав (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);

// Який свідчить про поганий або сумний настрій, тяжкі переживання (про обличчя, очі і т. ін.).

Лице його було зле, очі грізні, похмурі (Панас Мирний);

Клим .. дивився кудись у куток: лице у його було похмуре, задумливе й уперте (С. Васильченко);

Вигляд у господаря був похмурий і стомлений (Ю. Смолич);

Доктор дивився на все навколо похмурим поглядом людини, яка знайомиться з місцевістю, де має жити проти волі своєї (А. Хуторян, пер. з тв. М. Горького);

// Пов'язаний з сумним або поганим настроєм, неприємними емоціями (про психічний стан, почуття і т. ін.).

Дарка .. задивилась на роботу панночок, на Юзину з цікавістю, на Зонину з похмурою заздрістю (Леся Українка);

Рубін стояв знеможений, з слідами сліз, розтертих по обличчю, з очима, опущеними в землю, і з виразом на обличчі горя і якогось остаточного і похмурого вирішення (І. Сенченко).

3. перен. Пов'язаний з тяжкими для когось подіями, чиїмсь важким існуванням; безрадісний.

Похмурі дні мигтіли в очах сном, – Гірке життя під канчуком ворожим, .. Зневажене невільницьким ярмом... (М. Старицький);

Шевченко називає матір'ю свою вітчизну – Україну, і їй він присвячує свої рядки, про неї він нестримно мріє і пише в похмурому солдатському засланні (М. Рильський);

На сцені оживають картини похмурої феодальної дійсності, постаті жорстоких магнатів і знедолених кріпаків (з наук. літ.);

// Який створює сумний, гнітючий настрій, викликає неприємні почуття, сумні спогади.

Він, Франтішек Сливка, ніколи не писав музики про смерть і не напише .. Його пісеньки співала колись уся Прага, то чи стане засмучувати він своє рідне золоте місто похмурими мелодіями плачу? (П. Загребельний);

Розповідь починається в похмурих, тривожних тонах, у передчутті неминучої біди і ведеться далі скорботно і схвильовано (з навч. літ.).