похнюплюватися

ПОХНЮ́ПЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., рідко, ПОХНЮ́ПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. похню́пляться; док., розм.

1. Нахилятися, опускатися (про голову, ніс), спрямовуватися додолу (про очі, погляд).

Як глянув же я на себе в дзеркало, так батечки!.. Аж злякавсь, сам себе не пізнав,.. і рот кривий, і щоки позападали, і ніс похнюпивсь (Стор., І, 1957, 121);

Голова Юрка вже похнюпилася, і замість відповіді з грудей його вирвався тільки тяжкий, стриманий видих (Ряб., Жайворонки, 1957, 10).

2. Нахиляти, спускати голову, спрямовувати погляд додолу (перев. від сорому, поганого настрою, смутку).

[Печариця:] Та от ви що́ шептали Євдокії Василівні?.. [Галя (похнюплюючись):] Зостарієтесь, кажу (Мирний, V, 1955, 145);

Еней похнюпивсь, дослухався, Сивилла що йому верзла, Стояв за голову узявся, Не по йому ся річ була (Котл., І, 1952, 120);

На східцях сидить парубок якийсь, похнюпивсь і не зворухнеться (Тесл., З книги життя, 1949, 3);

— А як у тебе справи в школі? — спитала вона.. — Погано, — похнюпившись, відповіла Леся (Ів., Таємниця, 1959, 88);

*Образно. Над водою похнюпився очерет (Коп., Земля.., 1957, 34);

// перен. Піддаватися сумному настроєві, втрачати бадьорість.

Хлопи дуже похнюпились, а шляхтичі мов на дріжджах росли (Фр., II, 1950, 86);

Похнюпився мій Мелешко, в’яне, осідає, аж жалко чоловіка робиться (Гончар, М. Братусь, 1951, 102).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

похнюплюватися

Значення в інших словниках