по-справжньому

ПО-СПРА́ВЖНЬОМУ, присл.

1. з дієсл. Так, як слід, як повинно бути.

Грицько підріс — в шістнадцять років уже по-справжньому косити почав, от уже й поміч батькові (Головко, II, 1957, 512);

По-справжньому зажили сільські трудівники, коли об’єдналися, зробили основою свого життя громадське господарство (Ком. Укр., 12, 1969, 70);

// У повній мірі, на повну силу.

По-справжньому відкрились Ганні очі на них [бандитів] під час наскоку на комуну (Гончар, II, 1959, 263);

Здобуте й загартоване в найсуворіших випробуваннях історії братерство народів нашої Вітчизни по-справжньому розквітло в умовах торжества ленінської національної політики (Вітч., 7, 1969, 201);

// Глибоко, не поверхово.

— Ти скажи, по-справжньому любиш мене? (Стельмах, І, 1962, 578);

Максим і раніше бачив валки циган, які важко пересувалися на старих шкапах або стояли табором десь на околицях селищ, але тільки ця безпосередня зустріч з Голдою і розмова з нею схвилювали його по-справжньому (Ткач, Арена, 1960, 12);

// Серйозно, не жартома.

Знову войовниче підіймає [дитя] на нього руку, ладне по-справжньому захищати себе (Стельмах, II, 1962, 247);

Провчити надумали блудливого попа по-справжньому (Збан., Єдина, 1959, 133).

2. з прикм. Насправді, дійсно, в дійсності.

Він знав, що небагато стрічається по-справжньому щасливих родин (Стельмах, II, 1962, 147);

Драматургія Я Галана — по-справжньому сучасна і художньо-самобутня (Мист., 4, 1962, 28).