1. Словник української мови в 11 томах

правопорушник

ПРАВОПОРУ́ШНИК, а, ч., юр. Особа, що порушує норми поведінки, встановлені законами чи іншими нормативними актами.

Головним у боротьбі з правопорушниками, вчить партія, є виховна робота (Наука.., 1, 1964, 35);

— Знати закони своєї країни — громадянський обов’язок кожної людини. Ось чому правопорушник не може розраховувати на полегкість через незнання закону (Вітч., 8, 1971, 156);

До справи виховання неповнолітніх правопорушників А. С. Макаренко підходив по-революційному (Літ. Укр., 15.III 1968, 2).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. правопорушник — правопору́шник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. правопорушник — див. ЗЛОЧИНЕЦЬ Словник синонімів Караванського
  3. правопорушник — -а, ч., юр. Особа, що порушує норми поведінки, встановлені законами чи іншими нормативними актами. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. правопорушник — ПРАВОПОРУ́ШНИК, а, ч., юр. Особа, що порушує норми поведінки, встановлені законами чи іншими нормативними актами. І хоч у голосі директора була щирість, не вловлювалось ніякої фальші, проте відстань між ним і Порфиром не зменшувалась... Словник української мови у 20 томах
  5. правопорушник — ЗЛОЧИ́НЕЦЬ (особа, яка вчинила злочин), ЗЛОВМИ́СНИК, ПРАВОПОРУ́ШНИК юр., ПЕРЕСТУ́ПНИК зах., ЗЛОЧИ́ННИК рідко; КРИМІНА́ЛЬНИК розм., КРИМІНАЛІ́СТ розм. рідше, КА́РНИК рідко (карний злочинець). Словник синонімів української мови
  6. правопорушник — Правопору́шник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)