престол

ПРЕСТО́Л, у, ч.

1. Трон монарха.

Он цар сидить високо на престолі, народи подола́ні йдуть з дарами коштовними й додолу клонять чола (Л. Укр., І, 1951, 252);

Багато бачили престолів, що одвіка Були споруджені рукою чоловіка, із срібла й золота, каміннями облиті, В парчу і оксамит.. обвиті (Щог., Поезії, 1958, 321);

Пишно вдягнений, у великому княжому уборі, але похмурий, сидить Ярослав на престолі (Коч., П’єси, 1951, 85);

Літописи відзначають красу і коштовність княжих престолів (Нариси з іст. укр.. мист., 1969, 10);

// Трон як символ влади монарха.

Ой, скільки ж ви не моліться, А щастя не буде, Доки у нас на престолі Цар Микола буде (Укр.. думи.., 1955, 306);

Вже батькова дільба не до вподоби, Не любо Сельмові згадать, що батько Оддав найменшому свій золотий престол (Крим., Вибр., 1965, 196);

Королева відчувала невічну стійкість наслідуваного нею престолу (Ле, Право.., 1957, 194);

Після смерті Святослава між його синами, які княжили в різних землях древньоруської держави, спалахнула боротьба за великокнязівський престол (Іст. УРСР, І, 1953, 57).

Вступа́ти (вступи́ти, прихо́дити, прийти́, сіда́ти, сі́сти і т. ін.) на престо́л — ставати монархом.

Коли вступав на престол новий князь, віче «рядилось», тобто домовлялось з князем, на яких умовах воно погоджується визнати його за князя (Іст. СРСР, І, 1956, 55);

Яків І заводив усе нові й нові податки без згоди парламенту. Те саме робив і його наступник Карл І, який вступив на престол в 1625 р. (Нова іст., 1956, 6);

Захо́плювати (захопи́ти) престо́л — силою брати владу монарха в свої руки.

Імператор Маврикій був повалений, і престол захопив вождь повсталих Фока (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 353);

Зректи́ся престо́лу — відмовитися від влади монарха.

В ніч на 24 лютого 1848 року король франції Луї-Філіпп зрікся престолу на користь свого старшого онука графа Паризького (Рибак, Помилка.., 1956, 209);

Паді́ння престо́лу — скасування влади монарха.

Говорили, що в минулому він учитель, на війні здобув чин офіцера, але в дні падіння престолу перейшов разом із своїм батальйоном на бік революційних повсталих мас (Гончар, II, 1959, 168);

Сади́ти (посади́ти, садови́ти, посадови́ти) на престо́л — надавати комусь владу монарха.

Він [князь Ногай] садив на престол і скидав ханів (Іст. СРСР, І, 1956, 80);

Семен Пушкар ще з донцями пішов садовити на московський престол якогось царевича Димитрія (Ле, Побратими, 1954, 7);

Сиді́ти (сі́сти) на престо́лі — бути (стати) монархом.

В 30-х роках XVIII ст., коли на царському престолі сиділа Анна Іванівна, фактична влада була в руках німецької партії (Видатні вітч. географи.., 1954, 37).

2. У християнських церквах — місце, на якому зображений бог, що сидить на троні (як символ божественної влади).

— Люди добрі, — рече їм владика, — коли він [піп] такий вам любий, то я не бороню йому стояти при престолові божому й до кончини його віку (Вовчок, І, 1955, 9);

[Женя:] Присягався бути вірним, у церкві присягався під царським вінцем, перед престолом всемогущого!.. (Кроп., II, 1958, 464);

// Символ вищої духовної влади.

— Моя тобі порада: облиш надію на єзуїтське кодло, коли хочеш вік добути свій на престолі митрополичому (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 437);

— Головний отаман зараз з цього приводу з Ватіканом трактує. Ми їм — кардинальський престол на Україні, а вони за це нас обіцяють завалити зброєю (Гончар, II, 1959, 194).

3. У християнських церквах — високий чотирикутний столик, що стоїть у центрі вівтаря.

Роман поставив усі три книжки на столі сторч, як ставлять євангелії на престолі (Н.-Лев., VI, 1966, 382);

І от до церкви повели І руки їм перев’язали, Навкруг престолу обвели І їх навічне обвінчали (Рудан., Тв., 1959, 66);

Коли ми говіли, я бачив тільки шматок вівтаря крізь царські двері, що посередині. Бачив престол, а на ньому якусь скляну хатку (Мик., Повісті.., 1956, 44);

У центрі ол-тарного приміщення знаходиться невеликих розмірів престол, складений із древньої цегли на розчині вапна з домішкою цем’янки (Археол., IX, 1954, 12).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. престол — престо́л іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. престол — І розм. престіл Священне місце вівтаря — освячений стіл у центрі вівтаря, на якому здійснюють Таїнство Євхаристії; трапеза Словник церковно-обрядової термінології
  3. престол — [преистол] -лу, м. (на) -л'і, мн. -лие, -л'іў Орфоепічний словник української мови
  4. престол — -у, ч. 1》 Трон монарха. || Трон як символ влади монарха. Вступати на престол. Зректися престолу. 2》 У християнських церквах – місце, на якому зображений Бог, що сидить на троні (як символ божественної влади). || Символ вищої духовної влади. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. престол — ПРЕСТО́Л, у, ч. 1. Трон монарха. Он цар сидить високо на престолі, народи подола́ні йдуть з дарами коштовними й додолу клонять чола (Леся Українка); Багато бачили престолів, що одвіка Були споруджені рукою чоловіка, із срібла й золота... Словник української мови у 20 томах
  6. престол — сиді́ти на тро́ні (на престо́лі). Царювати, правити, бути монархом. В 30-х роках ХVІІІ ст., коли на царському престолі сиділа Анна Іванівна, фактична влада була в руках німецької партії (Видатні вітч. географи..). Фразеологічний словник української мови
  7. престол — ТРОН (місце монарха; влада монарха); ПРЕСТО́Л (зараз перев. влада монарха); КОРО́НА (влада монарха). Королева встала з трону (І. Нечуй-Левицький); Люди поприносили цареві гостинець — золота та дороге каміння — і посипали ними престол (А. Словник синонімів української мови
  8. престол — Престо́л, -то́ла; -то́ли, -лів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. престол — 1. В часи античних греків — жертовник, у християн П. спочатку розумівся як гробниця святого, і тому встановлювався над криптою, де мали бути його останки. Архітектура і монументальне мистецтво