привикати

ПРИВИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИВИ́КНУТИ і рідко ПРИВИ́КТИ, кну, кнеш, док., розм.

1. до кого — чого, з інфін. і без додатка. Звикати до певного заняття, привчатися щось робити, поводитися певним чином і т. ін.

Привикайте, чорні очі, самі ночувати, Нема ж мого миленького, ні з ким розмовляти (Коломийки, 1969, 174);

— Я вже одвикла, щоб на мене робили, та власне й не привикала ніколи (Л. Укр., III, 1952, 685);

— Я оце з місяць тому заніс твоєму Петрику четверо півників. Хай змалку привикає до птиці (Стельмах, II, 1962, 74);

Трясе цап бороду, бо так привик змолоду (Укр.. присл.., 1955, 278);

— Батьку мій рідний! — каже Сомко. — Я здавна привик звати тебе батьком! (П. Куліш, Вибр., 1969, 84);

За свій вік дід привик до частих гостей (Гжицький. Чорне озеро, 1961, 114);

*Образно. Славна кобза твоя неспокійна була, Не привикла без діла сидіти (Мирний, V, 1955, 282).

Не привика́ти кому — те саме, що Не звика́ти ( див. звика́ти).

Ні Пилипові, ні Прісьці не привикати до лайки (Мирний, III, 1954, 21).

2. Призвичаюватися, пристосовуватися до кого-, чого-небудь; звикатися.

Живуть [Данило та Наталя] уже з півроку. Все молода не привикає (Вовчок, 1, 1955, 99);

— Привикай, серце, до чужого села, до нової рідні (Н.-Лев., II, 1956, 326);

Ой гірко Марусі Матусю лишати, До свекора, до свекрухи Ой та й привикати (Забашта, Квіт.., 1960, 123);

— Не плач, моє серденько: привикнеш, дак житимеш за мною не згірш, як і за гетьманом (П. Куліш, Вибр., 1969, 102);

Аж закашлялася [газдиня] від диму і довший час не могла нічого розібрати в сизих хмарах.. Потім очі привикли, почала шукати отамана (Хотк., II, 1966, 193);

Горпина так привикла до цього, що Яковець такий, а Петрусь зовсім інший, що якби було інакше, здивувалась би сама (Григ., Вибр., 1959, 135);

[Катерина:] Він привикнути не зможе до життя такого (Голов., Драми, 1958, 346);

// Почувати прихильність до кого-, чого-небудь.

До мене так привикло [дитя], що й матері не знало; було жінка стане надівати йому сороченьку, то воно од неї і рученятами і ноженятами (Стор., І, 1957, 215);

Та невже насправді він так… привик до Христини?… Левко й тепер не хотів собі признатися, що до нього прийшло кохання (Стельмах, І, 1962, 530).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. привикати — привика́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
  2. привикати — див. ЗВИКАТИ. Словник синонімів Караванського
  3. Привикати — Звикати Неправильно-правильно
  4. привикати — -аю, -аєш, недок., привикнути і рідко привикти, -кну, -кнеш, док., розм. 1》 до кого – чого, з інфін. і без додатка.Звикати до певного заняття, привчатися щось робити, поводитися певним чином і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. привикати — див. привчатися, засвоювати, освоювати, наловчитися Словник чужослів Павло Штепа
  6. привикати — ПРИВИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИВИ́КНУТИ і рідко ПРИВИ́КТИ, кну, кнеш, док., розм. 1. до кого – чого, з інфін. і без дод. Звикати до певного заняття, привчатися щось робити, поводитися певним чином і т. ін. Словник української мови у 20 томах
  7. привикати — До всього чоловік привикне. Людина може звикнути до будь-яких обставин. Привикай, коровко, до житньої соломки. Іронія, коли хтось збіднів і мусить їсти простішу їжу. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. привикати — ЗВИ́КНУТИ перев. з інфін. (набути звички робити що-небудь), ЗВИ́КТИ, ПРИВИ́КНУТИ розм., ПРИВИ́КТИ розм., НАВИ́КНУТИ розм., НАЛАМА́ТИСЯ розм., ЗВИ́КНУТИСЯ рідко, ЗВИ́КТИСЯ рідко. — Недок.: звика́ти, привика́ти, навика́ти, нала́муватися, звика́тися. Словник синонімів української мови
  9. привикати — Привика́ти, -ка́ю, -ка́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. привикати — Привика́ти, -ка́ю, -єш сов. в. привик(ну)ти, -ну, -неш, гл. Привыкать, привыкнуть. Голуб, мати, голуб, мати, к вікну прилітає. «Давай, доню, принадоньку, нехай привикає». Мет. 23. Словник української мови Грінченка