пригадуватися

ПРИГА́ДУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРИГАДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.

1. кому і без додатка. Поновлюватися, поставати в пам’яті; згадуватися.

[Олекса:] Ляжеш спать де-небудь у лісі, укриєшся буркою — не спиться, зараз пригадується своє село, рідна хата, ти і мати (Вас., III, 1960, 46);

Пригадується йому гарячий полудень у колгоспному садку (Тют., Вир, 1964, 397);

Мені пригадується, що перед тим, як почати танки, хтось виступав, хтось співав і хтось декламував (Мик., II, 1957, 60);

Їй пригадалося, як Йосип спалахнув на неї того вечора, коли вони уперше до свекра у хату вступили (Мирний, IV, 1955, 61);

Веселим, з гостинцями, з жартівливими приспівками — таким зараз пригадався Данькові батько (Гончар, II, 1959, 137).

2. розм., рідко. Нагадувати про себе, давати знати про себе.

Високоповажаний і дорогий пане Володимире! Пригадуюсь, бо я ще живий, хоч ледве дихаю (Коцюб., III, 1956, 315).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me