прикінчувати
ПРИКІ́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., перех., розм. Позбавляти життя; убивати, добивати.
— А як же думаєш розправитися з паном? — Як доведеться! Зможу — в лісі обухом прикінчу, а ні — руками задушу (Стельмах, І, 1962, 439);
Вершомет спритним ударом одразу прикінчив песця (Трубл., Лахтак, 1953, 117);
*Образно. Апологетика прикінчує мистецтво (Загреб., Диво, 1968, 292).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- прикінчувати — прикі́нчувати дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- прикінчувати — -ую, -уєш, недок., прикінчити, -чу, -чиш, док., перех., розм. Позбавляти життя; убивати, добивати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- прикінчувати — ПРИКІ́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., кого, розм. Позбавляти життя; убивати, добивати. – А як же думаєш розправитися з паном? – Як доведеться! Зможу – в лісі обухом прикінчу, а ні – руками задушу (М. Словник української мови у 20 томах