приміряти

ПРИМІ́РЯТИ див. приміря́ти.

ПРИМІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПРИМІ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИМІ́РЯТИ, яю, яєш і ПРИМІ́РИТИ, рю, риш, док., перех.

1. Прикладати що-небудь до когось, чогось, визначаючи відповідність за розміром.

Плете Катруся вінок і над чолом раз у раз його приміряє (Кучер, Прощай.., 1957, 94);

Я ті дощечки складаю, розбираю, примірюю, врізую та пристругую (Фр., II, 1950, 39);

Зняв [Антон] стару шлею, закріпив посторонки й примірив їх до своєї спини (Чорн., Визвол. земля, 1959, 45);

// Прикладати що-небудь до когось, чогось, визначаючи якусь відповідність.

Мати відривається від роботи, дивиться. А дочка примірює до чорного пальта білий ковнірчик з заячої шкурки (Ірчан, II, 1958, 117);

Перекупка.. вигукує: «Е, е! коралі добрі! дивіться ж бо, молодичко! Ось купи, моя любочко, купи, приміряй до лиця!» (Вовчок, І, 1955, 14);

А батько підійшов до стінки, відшукав вільне місце, приміряв до неї якийсь портрет (Збан., Незабутнє, 1953, 5);

// Одягнувши що-небудь незакінчене, недошите, визначати відповідність до фігури.

Стара скрині з комори викочує та оксамити, рубки тонкії вибирає та кроїть та приміряє на панночку (Вовчок, І, 1955, 107);

— Ось напроти нас живе кравець. Оцей шиє! Цей уже як приміряє, як піджене, то справді красота (С. Ол., З книги життя, 1968, 43);

// Одягати, чіпляти що-небудь на себе або на когось на якийсь час з метою одержати задоволення, перевірити придатність.

Запорозьку зброю Старий виніс із комори, Дивиться, радіє, Приміряє, ніби знову Старий молодіє (Шевч., II, 1963, 334);

Хустина, як писанка. Олька приміряє її перед дзеркалом (Вільде, Пов. і опов., 1949, 201);

Цілими годинами укладала [Ядзя] волосся, обсипувала м’яким делікатним порошком і без того біле й гарне лице, примірювала сукні, чистила й формувала нігті (Кобр., Вибр., 1954, 90);

*Образно. [Милевський:] А Данте, може, якби мав щастя познайомитися з своєю Беатріче ближче, то, може, теж попросив би її ручку, щоб приміряти на неї шлюбний перстень (Л. Укр., II, 1951, 24).

2. Порівнювати в думці кого-, що-небудь з кимсь, чимсь.

Він ще пильніше придивляється до гості, приміряє до забутих облич, але вони гойдаються перед його зором, і нікого не дається пам’яті схопити (Панч, Гомон. Україна, 1954, 17);

Приміряла в думках я той голос до свого, то й почула таку силу, що аж затремтіла од радощів (Вас., II, 1959, 512);

// Прикладаючи в думці кого-небудь до когось, визначати можливість якихсь стосунків між ними.

Перебрала Єлена всіх дівчат, усіх молодих женщин [жінок] свого села, всіх приміряла до чоловіка — ні!.. Нема нічого. А відчуження.. є. Чує його Єлена! (Хотк., Довбуш, 1965, 9);

// Пристосовуючи в думках, в уяві що-небудь до когось, чогось, робити якийсь висновок.

[Дівчина:] Я завжди тільки на себе жалую. [Хлопець:] Чого ти зараз все приміряєш до себе? Се, знаєш, негарна звичайка (Л. Укр., II, 1951, 100);

Обличчя в усіх трохи спохмурніли, зосередилися. Зараз кожен з них приміряв цю роботу до свого цеху (Собко, Біле полум’я, 1952, 122);

Те, що у нас на Україні здавалось мені потрібним, добрим, конечним, те саме, примірявши до тутешнього життя, здалось мені таким нужденним, дурним, непотрібним або й шкідливим (Л. Укр., V, 1956, 45).

◊ Приміря́ти (примі́ряти) на свій арши́н — те саме, що Мі́ряти на свій арши́н ( див. арши́н).

Ви тут обплювали свого знайомого, примірявши його на свій аршин (Стельмах, II, 1962, 230).

3. перен. Міркуючи, визначати що-небудь.

Говорили-говорили, плани складали і так, і он як приміряли — з усіх боків. А він ось тепер питається — з чим вибігати. Найти треба з чим! (Головко, II, 1957, 329);

Андрій обходить будинки, уважно оглядає, приміряє — як би воно вийшло, коли збудувати нові стіни (Ю. Янов., IV, 1959, 10).

Приміря́ти (примі́рювати, примі́ряти, примі́рити) о́ком (очи́ма) — те саме, що Прикида́ти (прики́нути) о́ком ( див. о́ко¹).

Окинувши вивчаючим поглядом місцевість, він.. ще раз приміряв оком, ніби пересвідчуючись у своєму висновку. — Так, — сказав він комусь уголос. — Отут найкраще місце… (Жур., Дорога.., 1948, 50);

Гуділо міщанство, виглядало з кутків, примірювало очима одіж на «їхніх комісарах» (Ю. Янов., І, 1958, 60).

4. у сполуч. із сл. садиба, поле, город. Відмірявши, наділяти.

Навантажені деревом підводи негайно їхали на Троянівку, і за кожною з них слідував господар, вимірковуючи, яку ж то йому приміряють садибу (Тют.. Вир, 1964, 181).