присвячуватися

ПРИСВЯ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРИСВЯТИ́ТИСЯ, ячу́ся, я́тишся, док.

1. тільки 3 ос. Призначатися, адресуватися або підноситися в дар кому-, чому-небудь (перев. про твір літератури або мистецтва).

Чи не через те цензура так прикро доглядалася, що збірник присвячувався Кулішеві? (Мирний, V, 1955, 410);

Все, що думав зараз Черниш, якось неминуче пов’язувалося з Ясногорською, все, що він робив, уже мовби присвячувалося їй (Гончар, III, 1959, 391).

2. Повністю віддаватися чому-небудь.

Мені здається, що мені треба присвятитися виключно науці, бо белетриста з мене не може вийти (Крим., Вибр., 1965, 581);

Поки що — я сама не знаю, чому присвячуся. І се моє горе… (У. Кравч., Вибр., 1958, 337).

3. перев. док., заст., рел. Стати святим.

Сухобрус свої сни вважав за милость божу й думав, що то він вже присвятився (Н.-Лев., І, 1956, 396);

— От я [Лисичка] поспішала, ..Щоб ти [Півник] сповідався та й запричастився, Щоби ти по смерті в небі присвятився (Фр., XIII, 1954, 260);

// перен. Померти.

— Бачте, — кажу, — яка з вас сусіда? Через огород живете, та й не знаєте, що я ген у ту неділю трохи не присвятилася. Якби не баба Безносиха, то я б і на той світ, до святого престолу (Л. Янов., І, 1959, 85).