1. Словник української мови в 11 томах

притичина

ПРИТИ́ЧИНА, и, ж., розм., заст.

1. Перешкода, завада.

— Для мене нема і не буде ніякої притичини, щоб одвідать тебе й нагодувати (Н.-Лев., II, 1956, 235);

Попався у сю веремію і наш дідуган Тарасович, та якось викрутивсь. Кому вже бог пошле довгий вік, то ніякий гаспид, ніяка притичина йому його не вкоротить (Стор., І, 1957, 164);

Повернули. Почали шукати справжній шлях. Шукали, перепитували. Найшли шлях, виїхали. Аж тут друга притичина сталася: почали з’їжджати з гори, як на кобильчині наритники лопнули (Ков., Кутя.., 1960, 47).

2. Пригода.

— Ну, та й притичина мені трапилась цього вечора! (Н.-Лев., IV, 1956, 159);

А з Василем ось яка була притичина. Вийшовши з попівського саду, він ледве-ледве затюпав до Шміла, все воркотячи собі по дорозі (Фр., І, 1955, 170);

[Бичок:] Що там за притичина трапилася? [Стеха:] Ох, горенько ж та лишко тяжкеє! Теличку, та ще й первісточку, цінують!.. (Кроп., І, 1958, 446).

3. Причина.

— Та, правду сказати, я й не видам, за вас своєї дочки: є тому деяка притичина, — додала різким голосом Каралаєва (Н.-Лев., VI, 1966, 53);

Управляющий (управитель) шукав будь-якої притичини, аби вивести дідичку з її рівноваги, призвести до сварки, чи що (Дн. Чайка, Тв., 1960, 66);

Обидва замислились. — Адже добре знає [Турбай], у чому притичина, — думав Ярослав (Вол., Місячне срібло, 1961, 216).

◊ Оце́ так (яка́) прити́чина!; Що за прити́чина! — уживається для вираження здивування, невдоволення, розгубленості і т. ін. з приводу чогось несподіваного чи незрозумілого.

— Оце, яка притичина! Оце випадок!.. Неначе щось недобре віщує… (Н.-Лев., IV, 1956, 94);

Перелякався й Причепа і все намагався розтулити Савчині зуби. — Горілки! Та голову набік!.. Оце так притичина… (Тулуб, Людолови, І, 1957, 236);

Починаю хвилюватись: що за притичина! Рішуче одмагатись: — Ніколи не писав і не буду! (Вас., II, 1959, 294).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. притичина — Прити́чина: — тут: пригода [54] Словник з творів Івана Франка
  2. притичина — прити́чина іменник жіночого роду рідко Орфографічний словник української мови
  3. притичина — жм., перешкода, перепона, завада; (з ким) пригода; (в чому) причина. Словник синонімів Караванського
  4. притичина — див. палиця; перешкода; пригода Словник синонімів Вусика
  5. притичина — -и, ж., розм., заст. 1》 Перешкода, завада. 2》 Пригода. 3》 Причина. Що за притичина! — уживається для вираження здивування, невдоволення, розгубленості і т. ін. з приводу чогось несподіваного чи незрозумілого. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. притичина — ПРИТИ́ЧИНА, и, ж., розм., заст. 1. Перешкода, завада. – Для мене нема і не буде ніякої притичини, щоб одвідать тебе й нагодувати (І. Нечуй-Левицький); Попався у сю веремію і наш дідуган Тарасович, та якось викрутивсь. Словник української мови у 20 томах
  7. притичина — ПРИГО́ДА (подія, що трапляється, зокрема, під час подорожі, часто пов'язана з ризиком, небезпекою тощо), ПРИ́КЛЮЧКА розм., ПРИТИ́ЧИНА розм., ПРИ́ТЧА (ПРИ́ЧТА) розм., заст., АВАНТЮ́РА (АВАНТУ́РА) заст.; ПОХОДЕ́НЬКИ розм. (п'яні пригоди). Словник синонімів української мови
  8. притичина — Прити́чина, -ни; -чини, -чин Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. притичина — Притичина, -ни ж. 1) Препятствіе, задержка. Йому ніби не перепиняла дороги жадна притичина. Левиц. Пов. 176. 2) Приключеніе. Левиц. Пов. 28. Коли б не було нам якої притичини. Кіевск. у. Словник української мови Грінченка