причаровувати
ПРИЧАРО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИЧАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. заст. За марновірними уявленнями — чарами привертати когось до кого-небудь, викликати кохання до когось.
Капосні дівчата як тільки не збиткуються над нашим братом? Яким зіллям і корінням не причаровують хлопців? (Стельмах, І, 1962, 531);
Назва рослини [любистку лікарського] зв’язана з приписуваною їй властивістю причаровувати молодих людей (Лікар. рослини, 1958, 168);
Не дозволю вдови брати, Вдова вміє чарувати: Чарувала мужа свого, Причарує сина мого! (Сто пісень.., 1946, 206);
Люди по селу почали гомоніти: причарувала Христя Хведора та й глузує з нього (Мирний, III, 1954, 16).
2. також із сл. до себе. Викликати до себе потяг, симпатію, любов.
Так світила [Орися] йому в душу і причаровувала його до себе, що він відчував на собі її погляд (Тют., Вир, 1964, 264);
Причаровував Шумський глядача вже самою своєю появою на сцені (Вишня, II, 1956, 403);
[Мар’яна:] Причарував ти мене, Сербине! Зроби так, щоб я забула тебе (Вас., III, 1960, 36);
[Кабак:] Вчорашнім словом до козаків Богдан їх причарував (Корн., І, 1955, 244);
// перен. Привертати чию-небудь увагу, полонити красою, принадністю і т. ін.
На пустирі будинок уродився І всіх причарував (Гл., Вибр., 1951, 143);
Грузія причарувала поета, як причаровувала вона своєю природою, вдачею свого свободолюбного, рицарського й щирого народу вже не одне покоління поетів (Перв., З щоденника.., 1956, 126);
// перен., кого чим, до кого — чого. Примушувати кого-небудь любити когось або щось; розкривати кому-небудь красу, принадність когось або чогось.
Там живописці славетні мистецтвом мене причарують, Славні різьбярські дива очі мої прикують… (Зеров, Вибр., 1966, 296);
— Лютий кат — моя жорстока доля. Ні до кого з усього цвіту нашого лицарства, ні до кого з них не причарувала мого серця, а причарувала моє серце до чужого, до ворога нашого (Довж., І, 1958, 245).
Мов (ні́би, як і т. ін.) причарува́в хто, що кого — хто-небудь полонив (що-небудь полонило) чиюсь увагу, почуття, думки.
Жінку цю ніби причарувала струнка дівоча постать в ясно-сірій шовковій сукні (Шовк., Інженери, 1956, 439);
З того часу поле як причарувало його (Мирний, І, 1949, 168).
Значення в інших словниках
- причаровувати — (чарами приваблювати когось) привернути, причаклувати. Словник синонімів Полюги
- причаровувати — причаро́вувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- причаровувати — (кого) прилюбляти; (до себе) привертати, приворожувати; (серце) полонити. Словник синонімів Караванського
- причаровувати — див. прихиляти Словник синонімів Вусика
- причаровувати — -ую, -уєш, недок., причарувати, -ую, -уєш, док., перех. 1》 заст. За упередженими уявленнями – чарами привертати когось до кого-небудь, викликати кохання до когось. 2》 також зі сл. до себе. Викликати до себе потяг, симпатію, любов. || перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- причаровувати — ПРИЧАРО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИЧАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., кого. 1. заст. За уявленнями традиційної народної культури – чарами привертати когось до кого-небудь, викликати кохання до когось. Капосні дівчата як тільки не збиткуються над нашим братом?... Словник української мови у 20 томах
- причаровувати — ВА́БИТИ (перев. у спол. зі сл. зір, око, погляд і т. ін. — привертати увагу приємним виглядом, красою тощо), ПРИВА́БЛЮВАТИ, ПРИВЕРТА́ТИ, МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ, НА́ДИТИ, ПРИНА́ДЖУВАТИ, ПРИТЯГА́ТИ, ПРИТЯ́ГУВАТИ, ПРИКО́ВУВАТИ, СПОКУША́ТИ, ЧАРУВА́ТИ... Словник синонімів української мови
- причаровувати — Причаро́вувати, -ро́вую, -вуєш; -ро́вуй, -вуйте; причарува́ти, -чару́ю, -ру́єш; причару́й, -ру́йте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)