приязно
ПРИ́ЯЗНО, діал. ПРИ́ЯЗНЕ. Присл. до при́язний.
Максим кланявся їм і вітав їх голосно, приязно (Фр., VI, 1951, 25);
Баба Горлиця сіла край ліжка, сумно і приязно глянула на Марину (Дмит., Наречена, 1959, 234);
Семен та Мотря сиділи близенько одно коло одного. Вони приязно вели розмову (Коцюб., І, 1955, 46);
І не знаю, Чого маленькому мені Тойді [тоді] так приязно молилось, Чого так весело було? (Шевч., II, 1963, 38);
— Що ви-те мене заміж випихаєте? — жартівливо обізвалась Дарка, приязне подивившись на батька (Л. Укр., III, 1952, 668).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- приязно — при́язно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- приязно — Присл. до приязний. Великий тлумачний словник сучасної мови
- приязно — ПРИ́ЯЗНО, діал. ПРИ́ЯЗНЕ. Присл. до при́язний. Максим кланявся їм і вітав їх голосно, приязно (І. Франко); Баба Горлиця сіла край ліжка, сумно і приязно глянула на Марину (Л. Дмитерко); Семен та Мотря сиділи близенько одно коло одного. Словник української мови у 20 томах
- приязно — При́язно, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)