прожитий

ПРОЖИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прожи́ти 1, 2, 4.

Не раз десь на самоті здавалося, що прийде якась неждана година і одним помахом відкине [Дарина], мов полуду, прожиті в чужому світі роки (Стельмах, І, 1962, 324);

Часом у душі проснеться давня радість та й та тихне.. або ж ужалить таким жалким жалем про майже страчені часи, про даремно прожиті літа (Мирний, V, 1955, 348);

— Яка ціна за день, по-пустому прожитий? (Гончар, Тронка, 1963, 284);

//

у знач. прикм. Коли нарешті я.. вимочив голову в воді, мені почала вертати пам’ять прожитої ночі (Фр., IV, 1950, 287);

// у знач. ім. прожи́те, того, с. Те, що минуло.

Коли б це тодішнє прожите можна тепер прожити, яке ж сильне і самосвідоме було би воно (Коб., І, 1956, 335);

Коли рішення визріло і вкорінилось, коли відлетіли останні сумніви, старий іншими очима, очима прощання почав бачити перед собою прожите (Стельмах, І, 1962, 423);

// прожи́то, безос. присудк. сл.

Скільки з тобою прожито, Яких не оплакано втрат! (Мисик, Верховіття, 1963, 95);

Отак і прожито день (Головко, II, 1957, 368).