прозвище
ПРО́ЗВИЩЕ, а, с., діал. Прізвисько.
[Неріса:] Ні, ні, я не повинна забувати, що ти зробив людиною мене, «маленьку мавпочку з Танагри». [Антей:] Годі! Я не люблю, як ти таке говориш, і прозвища того я не терплю (Л. Укр., III, 1952, 430);
Ніхто у всій школі не мав стільки прозвищ, як присадкуватий, кругловидий Василь Грищук (Вас., Вибр., 1954, 105);
Не забула [Солоха] свого любого, коханого москаля, хоч не спитала вона ні його ймення, ні його прозвища (Мирний, І, 1954, 62).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me