прозвучати

ПРОЗВУЧА́ТИ, чи́ть, док.

1. Поширитися у просторі, пролунати, почутися (про різні звуки, голоси, музику, спів і т. ін.).

Гомоніли [хвилі] все тихше і тихше, і з їх гомону виникала пісня, безнадійна і хмура, як туманна ніч на морі. Ледве чутно, як подих, прозвучала вона й заніміла… (Л. Укр., III, 1952, 590);

Кобзар з’явився вже тоді, коли прозвучали кінцеві фрази запальної та гострої розмови, що відбулася тут (Жур., Дорога.., 1948, 214);

Знову прозвучав дзвінок, розсунулась завіса, і вистава почалася (Донч., Ю. Васюта, 1950, 153);

Напередодні революції 1905 року в Росії вперше прозвучав «Інтернаціонал», який пізніше став міжнародним гімном пролетаріату (Мист., 1, 1955, 26);

// Бути вимовленим, виголошеним певним чином.

З особливою скаргою, з трепетом душевним прозвучали в устах Щасного оці слова (Збан., Єдина, 1959, 154);

— За Батьківщину! Вперед! Ніколи, ні до, ні після цього, Черниш не чув цієї фрази так. З якоюсь особливою силою й значимістю прозвучала вона їм тут, збираючи всіх в кулак (Гончар, III, 1959, 118);

// Набути у звучанні якихось характерних ознак, рис, забарвлення.

— Ха-ха-ха! — сміх Майєра прозвучав цілком щиро (Собко, Стадіон, 1954, 224);

Опера Бізе [«Кармен»].. прозвучала блискуче, темпераментно (Веч. Київ, 20.III 1967, 1).

2. перен. Виявитися в звуках мови, пісні і т. ін. (про почуття, настрій і т. ін.).

Очі в жінки знову блиснули насмішкувато, а в голосі прозвучала гірка іронія (Збан., Ліс. красуня, 1955, 17);

У словах Григора прозвучав жаль і хитро приховане прагнення вигородити свою голову із цієї скандальної історії (Тют., Вир, 1964, 136).

3. перен. Виявитися, розкритися в чому-небудь (про зміст, ідею, тему і т. ін.).

В останніх словах Мцирі можна почути і початки тої мелодії, що.. прозвучить потім у Шевченка: «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте…» (Рильський, III, 1955, 212);

// Набути певного значення; справити якесь враження.

[Студент:] Пане Мічурін, те, що ви сказали — прекрасно! Ви напишете книгу, таку, щоб прозвучала на весь світ! (Довж., І, 1958, 429);

Запитання прозвучало для Арсена як ляпас (Дмит., Розлука, 1957, 59);

В геніальній «Пісні про Буревісника» не названо ніякої реальної події народного життя і ні однієї особи, а прозвучала вона в серцях трудящих як гімн революції (Талант.., 1958, 203).