проколювати

ПРОКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОКОЛО́ТИ, колю́, ко́леш, док., перех.

1. Колючи (у 1 знач.), протинати що-небудь.

Для зимового зберігання стручки перцю нанизують на нитку, проколюючи плодоніжки (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 185);

Баба взяла голку й кілька разів проколола нею фото (Скл., Карпати, ІІ, 1954, 126);

// Колючи, проникати куди-небудь або давати вихід чомусь.

Я відчуваю, що мені проколюють шкіру голкою і впускають рідину (Ю. Янов., II, 1958, 128);

В черевній порожнині [хворого] скупчується багато рідини.., яку доводиться час від часу випускати, проколюючи черевну стінку (Наука.., 12, 1953, 23);

Духнович розмотав мокре ганчір’я з ноги. — Ого, рознесло, — сказав артилерист і покрутив головою. — Знаєш що, товаришу, давай я тобі проколю: воно вже визріло (Гончар, Людина.., 1960, 101);

// Робити отвір у чому-небудь чимсь гострим, колючим.

Я дуже схуд, і мені доводилось потай від бабусі проколювати в моєму поясі нові дірочки, щоб можна було стягувати його тугіше (Сміл., Сашко, 1957, 121);

Для того, щоб дати правильний напрям шурупові, можна перед загвинчуванням його проколоти отвір шилом (Стол.-буд. справа, 1957, 201).

2. Уражати кого-небудь якимсь вістрям.

[Настя:] Коли в тобі ще живе українська душа,.. свого поганого турчина, нашого заклятого ворога, тричі проколи оцим ножем. На! (Н.-Лев., II, 1956, 456);

— Соська проколов шаблею у спину їхній же сотник Остап Заблуда (Ле, Наливайко, 1957, 349);

// Робити рану, розсікаючи тіло якимсь вістрям.

Лихо прилучилось з одною матір’ю, як ховалась вона по лісах з маленькою дитинкою; так вона драла по гніздах пуцьвірінків, проколювала груди й давала дитинці ссати кров (Стор., І, 1957, 348);

Алі оборонявся. Він проколов руку Нурлі і дряпнув Османа (Коцюб., І, 1955, 401);

На праву п’яту він не ступав: мабуть, проколов у кущах (Сміл., Сад, 1952, 119).

3. перен. Проникати, проходити крізь що-небудь; прорізувати.

Сонце вже встигло підбитися височенько і тонкими голками проколювало нову Матвійкову сорочку (Донч., VI, 1957, 255);

Вниз відстрибне кошлате льотне поле,.. І веретенце злого літака Мигтливу товщу сизих хмар проколе (Бажан, І, 1946, 157);

// також у сполуч. із сл. очі, погляд, розм. Проникливо дивитися на кого-небудь; пронизувати.

Очі, ті зачаровані, огнисті очі, так і впивалися в Германа, так і проколювали його (Фр., VIII, 1952, 343);

Дівочі очі.. проколювали гнівним поглядом недбалого тракториста (Ю. Янов., II, 1954, 152);

Прокурор проколов відвідувача суворим поглядом (Збан., Переджнив’я, 1960, 347);

// також у сполуч. із сл. душа, серце і т. ін. Сильно діяти, впливати на кого-небудь, викликати якісь почуття; уражати.

Увіходячи в царину, силкувалась вона приподобити своє обличчя так, щоб не видно було, яка досада наче ножем проколола їй серце (Барв., Опов.., 1902, 152);

Навіки віями мені ти серце проколола. І серце плаче… (Сос., II, 1958, 85).