пронизливий

ПРОНИ́ЗЛИВИЙ, а, е.

1. Який, проникаючи крізь одяг, викликає неприємні фізичні відчуття (про вітер, холод і т. ін.); проймаючий.

Лувичка вдарив плечем у надвірні двері. Вітер і вогкий пронизливий сніг увірвалися в помешкання (Мик., II, 1957, 221);

Дув пронизливий, колючий норд-ост (Кучер, Чорноморці, 1956, 384);

Одного ранку Андрись прокинувся від пронизливого холоду (Гжицький, Опришки, 1962, 189).

2. перен. Пильний, проникливий (про очі, погляд і т. ін.).

Генерал-губернатор хвилинку уважно, але спокійно дивився своїм пронизливим поглядом на Ремо (Досв., Гюлле, 1961, 72);

На широкому смуглявому обличчі під густими чорними бровами горіли очі — швидкі і пронизливі (Смолич, День.., 1950, 198);

// Якому властива проникливість, здатність швидко помічати що-небудь (про людину).

Ніяковіючи, що також не приховалося від погляду пронизливого Зубченка, Лажечников простягнув Варварі руку (Перв., Дикий мед, 1963, 276);

// Характерний для такої людини.

Професор говорив цілком серйозно й пристрасно. І якимось таким пронизливим блиском блищали в нього очі (Вишня, І, 1956, 334);

Ми, помітивши ті сльози і ту кволу пронизливу посмішку, вже не хотіли й тривожити хлопця (Коз., Гарячі руки, 1960, 17).

3. перен. Який різко наповнює звуками повітря, простір і т. ін.

— Марш по камерах! — лунав пронизливий голос начальника (Вас., І, 1959, 205);

Про своє наближення поїзд повідомив коротким пронизливим гудком (Збан., Між.. людьми, 1955, 203);

На хвилину запала тиша, яку порушували тільки пронизливі крики чайок (Багмут, Опов., 1959, 30);

Пронизливий свист протинає тиху ніч (Кучер, Пов. і опов., 1949, 18);

// Який проймає тіло або його частини (про біль).

Залишається біль — гострий, пронизливий: на лівому боці черева (Ю. Янов., II, 1958, 128);

// Який проноситься у свідомості (про думку, здогад і т. ін.).

Пронизлива думка майнула в голові Романенка (Жур., Звич. турботи, 1960, 76).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me