1. Словник української мови в 11 томах

підмет

ПІ́ДМЕТ¹, а, ч. Головний член речення, що означає предмет дії, стану, властивості або якості, звичайно виражених присудком.

Підмет — головний член двоскладного речення, з яким синтаксично пов’язується присудок (Сучасна укр. літ. мова, III, 1972, 150).

ПІ́ДМЕ́Т², а, ч., діал.

1. Невелика грядка, ділянка землі.

Село, риючись у своїй чорноземлі, серед підметів та городів, гаразд не зрозуміє городського життя (Мирний, IV, 1955, 295);

Прибули [батько з сином], З рядна звели намет. Десятина — Це вам не підмет — Днів чотири треба парить лоба (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 12);

Яка ж то радість сповнювала його душу, коли батько, бувало, набивши засторонки снопами, готував підмет під стіжок (Іщук, Вербівчани, 1961, 11).

2. Коноплище (у 1 знач.).

Далі — бакша..; куренів два — щоб не знати, в якому дід сидить. Ще далі — підмет і темно-зелені, мов лаком укриті, коноплі аж сюди кидають пряний запах свій… (Хотк., І, 1966, 79);

І незчулися ви, як літа огорнули вас, обліпили клопоти, як насіння обліплює дозрілу матірку на підметах (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 75).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. підмет — пі́дме́т 2 іменник чоловічого роду ділянка землі; коноплянище діал. пі́дмет 1 іменник чоловічого роду член речення Орфографічний словник української мови
  2. підмет — [п’ідмеит] -та, м. (на) -т'і, мн. -тие, -т'іў (член речення) Орфоепічний словник української мови
  3. підмет — I -а, ч. Головний член речення, що означає предмет дії, стану, властивості або якості, звичайно виражених присудком. II -а, ч., діал. 1》 Невелика грядка, ділянка землі. 2》 Коноплище (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. підмет — ПІ́ДМЕТ¹, а, ч. Головний член речення, що означає предмет дії, стану, властивості або якості, звичайно виражених присудком. Підмет – головний член двоскладного речення, з яким синтаксично пов'язується присудок (з навч. літ.). ПІ́ДМЕ́Т², а, ч., діал. Словник української мови у 20 томах
  5. підмет — гол. член речення, виражений називним відмінком іменника, займенника або ін. частиною мови; означає особу або предмет, котрому приписують яку-небудь дію, стан чи ознаку (присудок). Універсальний словник-енциклопедія
  6. підмет — ДІЛЯ́НКА (окрема частина земельної площі, використовувана з певною метою, виділена за якоюсь ознакою), ДІЛЬНИ́ЦЯ рідше, ШМАТО́К, ПЛОЩИНА́, ПЛО́ЩА рідше; КЛА́ПОТЬ, КЛА́ПТИК, ПРИРІ́ЗОК, ПРИРІ́З, ПАРЦЕ́ЛА ек., ПАРЦЕ́ЛЯ заст., ПІ́ДМЕ́Т діал. Словник синонімів української мови
  7. підмет — Пі́дмет, -та; -мети, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. підмет — Підмет, -ту м. 1) Грядка. Шух. І. 164, 112. 2) Конопляникъ. Вас. 199. ум. підметець. Словник української мови Грінченка