1. Універсальний словник-енциклопедія

підмет

гол. член речення, виражений називним відмінком іменника, займенника або ін. частиною мови; означає особу або предмет, котрому приписують яку-небудь дію, стан чи ознаку (присудок).

Джерело: Універсальний словник-енциклопедія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. підмет — пі́дме́т 2 іменник чоловічого роду ділянка землі; коноплянище діал. пі́дмет 1 іменник чоловічого роду член речення Орфографічний словник української мови
  2. підмет — [п’ідмеит] -та, м. (на) -т'і, мн. -тие, -т'іў (член речення) Орфоепічний словник української мови
  3. підмет — I -а, ч. Головний член речення, що означає предмет дії, стану, властивості або якості, звичайно виражених присудком. II -а, ч., діал. 1》 Невелика грядка, ділянка землі. 2》 Коноплище (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. підмет — ПІ́ДМЕТ¹, а, ч. Головний член речення, що означає предмет дії, стану, властивості або якості, звичайно виражених присудком. Підмет – головний член двоскладного речення, з яким синтаксично пов'язується присудок (з навч. літ.). ПІ́ДМЕ́Т², а, ч., діал. Словник української мови у 20 томах
  5. підмет — ДІЛЯ́НКА (окрема частина земельної площі, використовувана з певною метою, виділена за якоюсь ознакою), ДІЛЬНИ́ЦЯ рідше, ШМАТО́К, ПЛОЩИНА́, ПЛО́ЩА рідше; КЛА́ПОТЬ, КЛА́ПТИК, ПРИРІ́ЗОК, ПРИРІ́З, ПАРЦЕ́ЛА ек., ПАРЦЕ́ЛЯ заст., ПІ́ДМЕ́Т діал. Словник синонімів української мови
  6. підмет — Пі́дмет, -та; -мети, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. підмет — ПІ́ДМЕТ¹, а, ч. Головний член речення, що означає предмет дії, стану, властивості або якості, звичайно виражених присудком. Підмет — головний член двоскладного речення, з яким синтаксично пов’язується присудок (Сучасна укр. літ. мова, III, 1972, 150). Словник української мови в 11 томах
  8. підмет — Підмет, -ту м. 1) Грядка. Шух. І. 164, 112. 2) Конопляникъ. Вас. 199. ум. підметець. Словник української мови Грінченка