підозра

ПІДО́ЗРА, и, ж. Думка про чию-небудь причетність до чогось негативного, сумнів у чиїй-небудь порядності, чесності, відданості і т. ін.

[Глушак:] Кинь ти свої підозри. Худяков мій друг. [Максимов:] Ну й що ж? (Довж., І, 1958, 115);

// на кого — що, перев. у сполуч. із сл. викликати, виникати, закрадатися, з’являтися, мати і т. ін. Здогад, припущення про що-небудь.

— Мені переказали, щоб я Вітю взяла додому, бо в нього підвищена температура. Поки що невелика, але є підозра на свинку (Томч., Готель.., 1960, 287);

Вихор скоса позирав на їхні [партизан] постоли, але вони вже не викликали підозри (Кучер, Чорноморці, 1956, 343);

В останній час у Мар’ї Іванівни виникла підозра, що чоловік знає щось про сина і ховає це від неї (Донч., VI, 1957, 293);

Били його на шляху, били, коли повертався додому, били в час розливання баланди і, особливо, коли мали підозру, що він пробує щось малювати (Коз., Гарячі руки, 1960, 72).

З підо́зрою — недовірливо, підозрюючи в чому-небудь.

Зара здогадалася, що Тамара ставиться з мало прихованою підозрою до її слів (Хижняк, Тамара, 1959, 195);

— Хто ж ти і звідки? — Я здалека, — загадково кинула дівчина і з підозрою глянула на вусатого вершника (Добр., Очак. розмир, 1965, 23);

Царська цензура з підозрою поставилась до поеми «Гайдамаки» (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 101);

На підо́зрі — у становищі, коли комусь не довіряють, когось підозрівають.

— У багатьох наших хлопців він уже на підозрі. Не інакше, як польський сищик (Гончар, II, 1959, 262);

На підо́зру бра́ти (взя́ти) кого — починати підозрювати кого-небудь.

Сашко відразу взяв його на підозру: приходить уночі, до хати не зайде, викличе батька на берег, і про щось гомонять (Смолич, V, 1959, 24);

Підо́зра па́дає (впаде́) на кого — кого-небудь підозрюють (підозрюватимуть).

Маслюк вирішив підіслати до сторожа когось із суворовців, на якого не могло впасти ніякої підозри (Багмут, Щасл. день.., 1951, 73).