1. Словник української мови в 11 томах

реквізитор

РЕКВІЗИ́ТОР, а, ч., спец. Той, хто розпоряджається в театрі чи на кіностудії реквізитом (у 1 знач.).

Перукар вже клеїв бороду, реквізитор крутив мені цигарку, суфлер начитував скоренько забутий текст (Смолич, Театр.., 1940, 20);

Реальний світ розкрився перед митцями в такій розмаїтості,.. що іноді здається, їм не потрібні вже більше ні гримери, ні костюмери, ні реквізитори (Довж., III, 1960, 141);

Коли зйомки закінчилися, я забрав прапор з собою, сказавши, що сам нестиму його до реквізитора (Сміл., Сашко, 1954, 71).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. реквізитор — реквізи́тор іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. реквізитор — -а, ч., спец. Той, хто розпоряджається в театрі чи на кіностудії реквізитом (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. реквізитор — РЕКВІЗИ́ТОР, а, ч., спец. Той, хто розпоряджається в театрі чи на кіностудії реквізитом (у 1 знач.). Перукар вже клеїв бороду, реквізитор крутив мені цигарку, суфлер начитував скоренько забутий текст (Ю. Словник української мови у 20 томах