реміння
РЕМІ́ННЯ¹, я, с., розм. Збірн. до ре́мінь 1.
Не боявся Микула й діла: коли зупинялись на ніч, котив вози, зв’язував їх мотузами й ремінням, копав разом з усіма рів навкруг стану (Скл., Святослав, 1959, 339);
Незабаром зайшов начальник варти, щелепастий здоровило, увесь у ремінні, в блискучих крагах (Гончар, II, 1959, 292).
РЕМІ́ННЯ², я, с., розм. Збірн. до ремі́нь.
Навіть не оглядаючись, я узнаю, що це їде хтось із небагатих людей, бо упряж на конях не рипить ремінням (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 114).
◊ Дра́ти ремі́ння — те саме, що Дра́ти (спуска́ти) ремі́нь і Наспуска́ти ремені́в з кого ( див. ремі́нь).
За невміння деруть реміння (Номис, 1864, № 6035).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- реміння — ремі́ння 1 іменник середнього роду збірн. до ре́мінь розм. ремі́ння 2 іменник середнього роду збірн. до ремі́нь розм. Орфографічний словник української мови
- реміння — I -я, с., розм. Збірн. до ремінь 1). II -я, с., розм. Збірн. до ремінь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- реміння — РЕМІ́ННЯ¹, я, с., розм. Збірн. до ре́мінь 1. Не боявся Микула й діла: коли зупинялись на ніч, котив вози, зв'язував їх мотузами й ремінням, копав разом з усіма рів навкруг стану (С. Словник української мови у 20 томах
- реміння — Ремі́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)