1. Словник української мови в 11 томах

реміння

РЕМІ́ННЯ¹, я, с., розм. Збірн. до ре́мінь 1.

Не боявся Микула й діла: коли зупинялись на ніч, котив вози, зв’язував їх мотузами й ремінням, копав разом з усіма рів навкруг стану (Скл., Святослав, 1959, 339);

Незабаром зайшов начальник варти, щелепастий здоровило, увесь у ремінні, в блискучих крагах (Гончар, II, 1959, 292).

РЕМІ́ННЯ², я, с., розм. Збірн. до ремі́нь.

Навіть не оглядаючись, я узнаю, що це їде хтось із небагатих людей, бо упряж на конях не рипить ремінням (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 114).

◊ Дра́ти ремі́ння — те саме, що Дра́ти (спуска́ти) ремі́нь і Наспуска́ти ремені́в з кого ( див. ремі́нь).

За невміння деруть реміння (Номис, 1864, № 6035).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. реміння — ремі́ння 1 іменник середнього роду збірн. до ре́мінь розм. ремі́ння 2 іменник середнього роду збірн. до ремі́нь розм. Орфографічний словник української мови
  2. реміння — I -я, с., розм. Збірн. до ремінь 1). II -я, с., розм. Збірн. до ремінь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. реміння — РЕМІ́ННЯ¹, я, с., розм. Збірн. до ре́мінь 1. Не боявся Микула й діла: коли зупинялись на ніч, котив вози, зв'язував їх мотузами й ремінням, копав разом з усіма рів навкруг стану (С. Словник української мови у 20 томах
  4. реміння — Ремі́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)