речитативний

РЕЧИТАТИ́ВНИЙ, а, е, муз. Прикм. до речитати́в 1.

Високий ступінь розвитку речитативної поезії виявляють українські народні думи (Муз. праці, 1970, 262);

З погляду інтонаційного складу, речитативного характеру мелодій до українських дуже близькі словацькі варіанти (Нар. тв. та етн., 3, 1966, 27);

// Власт. речитативу.

Уривки партії Марусі Богуславки написано цілком у вільній речитативній манері, з дуже скупим оркестровим супроводом (Укр. клас. опера, 1957, 161);

Порожня сцена, темінь. Промені двох прожекторів. Речитативну мелодію починає оркестр. Гобої м’яко тремтять, їх підтримують кларнети (Ю. Янов., II, 1958, 19).