рогатина

РОГА́ТИНА, и, ж.

1. Холодна зброя у вигляді ножа, насадженого на довгий дерев’яний держак, якою користувалися піші війська у середні віки.

Стріляв [Штефан], поки міг. Коли його оточили волохи, він, ранений, кинувся на них із рогатиною, і його було розсічено шаблями на шматки (Хотк., Довбуш, 1965, 361);

Княгинина рука не хибила — пускала рогатину влучно (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 41);

// Мисливська зброя для полювання на ведмедя.

А він, розлючений, як стрибне до вас, а ви не розгубились, вхопили рогатину, добре вперлись у сніг і взяли лютого звіра на рогатину (Вишня, II, 1956, 153);

Тарас Овсійович щось невиразно мурмотів і вайлувато ворушився на стільці, як ведмідь, що його штрикають рогатиною (Добр., Тече річка.., 1961, 117).

2. рідко. Те саме, що рога́тка 1.

Сторожа тільки прибрала рогатини, розставлені на ніч впоперек вулиць, як критий візок проторохтів колесами по мощеній колодами Луб’янці (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 269).

3. рідко. Розвилина на дереві або на дорозі.

Юра вмощується в рогатині, немов у кріслі, і заплющує очі (Смолич, II, 1958, 48).

4. Стародавнє примітивне землеробське знаряддя; соха.

У землю ввіткнута, рогатина тяжка Стояла… (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 138).