розбиток
РОЗБИ́ТОК, тку, ч., діал.
1. Відбитий від чого-небудь шматок; залишок чогось зламаного.
2. Той, хто зазнав поразки, потерпів аварію і т. ін.
Поволі розбитки збиралися, і фронт приймав давній вигляд (Ірчан, І, 1958, 280);
В Ярослава тільки й було людей, що троє воїнів та медовар з.. конем, та ще нещасні розбитки, втікачі (Загреб., Диво, 1968, 515);
*Образно. Ох, борці, якби ви знали, що то є безсилі руки! Що то є лежати тихо, мов сумний розбиток долі (Л. Укр., І, 1951, 314).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- розбиток — розби́ток 1 іменник чоловічого роду шматок, залишок зламаного діал. розби́ток 2 іменник чоловічого роду, істота про людину, яка зазнала поразки, аварії діал. Орфографічний словник української мови
- розбиток — РОЗБИ́ТОК, тку, ч., діал. 1. Відбитий від чого-небудь шматок; залишок чогось зламаного. Дивився на ділянку, знану з дитинства, на хату, в якій жив, обернену в розбиток глини, як і всі інші житла навкруг. Словник української мови у 20 томах