розбухлий
РОЗБУ́ХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до розбу́хнути.
Дністер навально мчав свої води, розбухлі від карпатських дощів (Тулуб, Людолови, II, 1957, 504);
Безпорадний, лежав [Духнович] край дороги з своєю відкритою, гидко розбухлою ногою і не вірив уже співчуттю товаришів, що стовпились біля нього (Гончар, Людина.., 1960, 90);
Лапки різні: сірі, зелені, жовті, коричневі. Останньою потрапляє мені до рук синя, досить розбухла, перев’язана шпагатиком (Логв., Давні рани, 1961, 11);
// У знач. прикм.
У камені забивали дерев’яні бруси і поливали їх водою. Дерево вбирало вологу і розбухало. Розбухлі дерев’яні клини розривали вапняк, скеля тріскалася (Таємн. вапна, 1957, 5);
— Скільки убожества духу і самозадоволення напхано в це розбухле тіло. З яким жаром навчає він його шпигувати і доносити (Стельмах, І, 1962, 270);
Листоноша підвівся, кивнув головою на все добре і, за багаторічною звичкою, поправивши свою розбухлу торбу, швидко подався на вулицю (Коп., Земля.., 1957, 132).
Значення в інших словниках
- розбухлий — розбу́хлий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- розбухлий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до розбухнути. || у знач. прикм. Великий тлумачний словник сучасної мови
- розбухлий — РОЗБУ́ХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. до розбу́хнути. Дністер навально мчав свої води, розбухлі від карпатських дощів (З. Тулуб); Безпорадний, лежав [Духнович] край дороги з своєю відкритою, гидко розбухлою ногою і не вірив уже співчуттю товаришів... Словник української мови у 20 томах
- розбухлий — НАБРЯ́КЛИЙ (про частини тіла, кровоносні судини, шрам і т. ін. — збільшений в об'ємі від припливу крові, молока тощо), НАБУ́ХЛИЙ, НАПУ́ХЛИЙ, РОЗБУ́ХЛИЙ підсил., НАБУБНЯ́ВІЛИЙ розм. Словник синонімів української мови