розговорювати
РОЗГОВО́РЮВАТИ, юю, юєш і рідко РОЗГОВОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док., розм.
1. перех. Розважати розмовою.
Зінька від неї не одходить, то услуговує, то розговорює (Мирний, IV, 1955, 65);
Стала [Катря] заспокоювати сердешну, розговоряти, що слізьми горя не виплачеш (Головко, II, 1957, 373);
Зітхнула Настя важко, обтерла сльози дрібні та й каже: — Сядьте ближченько, мамо! Погомоніть, тіточко, розговоріть мене (Вовчок, І, 1955, 264);
Попала дівчина в задуму, і не годен був Дмитро її з того розговорити (Хотк., II, 1966, 83).
2. тільки недок., неперех., рідко. Те саме, що розмовля́ти.
Сяде [Олексій] на колоді з ким з приятелів та й розговорюють (Кв.-Осн., II, 1956, 316);
Не став з ним і розговорювать, і без його гірко на душі (Стор., І, 1957, 121).
3. перех., рідко. Відговорювати, відмовляти від чого-небудь.
Вона знає вже цю неспокійну душу [чоловіка]… Говорити, розговорювати, впливати — даремна річ (Хотк., Довбуш, 1965, 154).
Значення в інших словниках
- розговорювати — розгово́рювати дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
- розговорювати — -юю, -юєш і рідко розговоряти, -яю, -яєш, недок., розговорити, -ворю, -вориш, док., розм. 1》 перех. Розважати розмовою. 2》 тільки недок., неперех., рідко. Те саме, що розмовляти. 3》 перех., рідко. Відговорювати, відмовляти від чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- розговорювати — РОЗГОВО́РЮВАТИ, юю, юєш і рідко РОЗГОВОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., РОЗГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док., розм. 1. кого. Розважати розмовою. Словник української мови у 20 томах
- розговорювати — Розговорювати, -рюю, -єш сов. в. розговори́ти, -рю́, -риш, гл. 1) Разговаривать, поговорить. Бороню на себе дивитись, розговорювати і баляси точити. Котл. МЧ. Ні з ким об вірі християнській розговорити. АД. І. 213. 2) Развлекать, развлечь разговоромъ. Словник української мови Грінченка