розкиданий

РОЗКИ́ДАНИЙ¹, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розки́дати¹.

Скрізь понад шляхом тин був розкиданий (Н.-Лев., II, 1956, 62);

Всі листівки були розкидані (Стельмах, І, 1962, 463);

Одежа лежить розкидана, кривава, пороздирана (П. Куліш, Вибр., 1969, 175);

Це були матері забраних у фашистську неволю дочок і розкиданих долею по всіх фронтах синів (Довж., І, 1958, 333);

// розки́дано, безос. присудк. сл.

На подвір’ї розкидано папери (Ю. Янов., II, 1958, 234);

У вересні минулого року було розведено і розкидано гній механізованим способом (Колг. Укр., 2, 1959, 21);

Охрою по зеленому тлі розкидано кривулясті літери (Шиян, Баланда, 1957, 83).

2. у знач. прикм. Покладений не на своєму місці, у безпорядку, безладно.

Скрізь якісь машини, колеса, розкидані молоточки, обценьки, якісь дивні знаряддя (Вас., І, 1959, 362);

Нагнувся [Давид] над розкиданими книжками (Головко, II, 1957, 99);

// Який перебуває у безпорядку; неприбраний.

Розкидане, пом’яте ліжко, табурет, на табуреті коробка сірників (Трубл., І, 1955, 84).

3. у знач. прикм. Який змушений жити, працювати у різних місцях, далеко один від одного (про всіх або багатьох).

Його найкращі люди зараз розкидані у цій десятитисячній масі (Ле, Наливайко, 1957, 394).

4. у знач. прикм., перен., розм. Необачно, марно витрачений.

Чорти тільки скарби стережуть. А на розкидані гроші тих чортів і не настачиш (Смолич, II, 1958, 51).

5. у знач. прикм., розм. Який ні на чому не зосереджується.

Ти пробач мені, любов, маленька дівчинко,— Я з тобою і нерівний і розкиданий (Еллан, І, 1958, 105).

РОЗКИ́ДАНИЙ² а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розки́дати².

В орла були широко розкидані крила (Ю. Бедзик, Полки.., 1969, 177);

— Здрастуй! — сказала вона, швидко дихаючи від їзди, усміхаючись, поправляючи розкидане по плечах пухнасте каштанове волосся (Тют., Вир, 1964, 245);

Примхливо розкидані квадрати новобудов, і гори матеріалу, і ліс риштовань — усе це видавалося для стороннього ока безконечним лабіринтом (Коцюба, Нові береги, 1959, 307);

// розки́дано, безос. присудк. сл.

Між зелених хлібів розкидано чорні плями баштанів (Головко, І, 1957, 212).

2. у знач. прикм. Який розташувався, розмістився де-небудь.

Незабаром показалось село, мальовничо розкидане над річкою по горі (Коцюб., І, 1955, 198);

// Розташований у різних місцях (про все або багато чого-небудь).

Розкидані.. в очеретах кучеряві вільхи та верболоз [верболіз] неначе пливли в пуху, потопали до самого верху (Н.-Лев., III, 1956, 342);

Недалеко від замка по косогору ліпилися безладно розкидані татарські саклі з плоскими дахами (Добр., Очак. розмир, 1965, 146);

Як у легенькому тумані, виступають сівачі, боронувальники і тут-там розкидані по степу бригадні табори (Головко, І, 1957, 332);

// Розосереджений поодинці, купками, групами (безладно або у певному порядку).

Кінця не видно розкиданим по полю сірим шинелям (Гончар, II, 1959, 443);

Сонце осіннє недовговічне, рідко показується з хмар, розкиданих, як віниччя, по небі (Ю. Янов., II, 1958, 232);

// Який має складові частини, віддалені одна від одної; роз’єднаний.

Аж не віриться, що одне село може бути таке розкидане і таке різновидне (Мельн., Коли кров.., 1960, 20);

Батько відділив його і на розкиданих чотирьох десятинах Євдоким перебивався сяк-так (Стельмах, І, 1962, 225).

3. у знач. прикм., перен. Логічно не зв’язаний, непослідовний (про думки).

Батюшки мовчали, втягуючи в себе дим, і буцім збирали розкидані думи, вибираючи ту, з котрої треба б почати розмову (Н.-Лев., І, 1956, 120);

Лишились десь на відстані турботи, справи, неспокійні сни, думки й рядки, розкидані й розхристані, як це барвисте листя восени (Забіла, Поезії, 1963, 59).