розминати

РОЗМИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., РОЗІМ’Я́ТИ, зімну́, зі́мне́ш, док., перех.

1. Мнучи, розтираючи що-небудь, робити його м’яким або перетворювати в м’яку масу; роздрібнювати, розтирати.

Крокуючи узбіччям дороги, скульптор раз у раз підбирав на схилах глину, розминав її в пальцях (Гончар, І, 1954, 505);

Дід Федір розминає в руках блискучий буковий листочок (Ільч., Вибр., 1948, 34);

// Розтираючи (колосок), виминати зерно.

Швидко вистигне тут колос. Прийде сива борода на ниву, розімне його в шершавій своїй долоні, замислиться (Вол., Сади.., 1950, 11);

// Мнучи, розправляти що-небудь.

Спроквола дістав [майстер] сірники, розім’яв погаслу цигарку і припалив знову (Мушк., Серце.., 1952, 277).

2. розм. За допомогою рухів відновлювати гнучкість, еластичність (кінцівок, частин тіла).

Хома зводиться врешті. Розминає залежане тіло і ліниво, поволі, весь кострубатий і чорний, відходить у пітьму (Коцюб., II, 1955, 65);

Оксен.. мружився від сліпучого сонця і розминав затерплі від довгого сидіння ноги (Тют., Вир, 1964, 86);

Від річки повернувся Карпо і одразу попрямував до турніка. Кожного ранку він любить розім’яти м’язи (Шиян, Баланда, 1957, 145).

◊ Розім’я́ти кісточки́ — за допомогою рухів позбутися відчуття втоми, скованості, оніміння суглобів і т. ін.; розім’ятися.

Після відбою козаки гомінким натовпом поверталися на своє місце. — Ну.. трохи розім’яли кісточки? — допитувався генерал.— Не ремствуємо (Добр., Очак. розмир, 1965, 332).