1. Словник української мови в 11 томах

розпит

РО́ЗПИТ, у, ч. Дія за знач. розпита́ти, розпи́тувати.

Ольга мало що чула з розпитів братиків (Кобр., Вибр., 1954, 157);

Якусь хвилину вони дивилися один на одного, та зараз було не до розпитів (Жур., До них іде.., 1952, 16);

// Запитання, яке вимагає відповіді, з’ясування.

З дівчатами стоїть Катя. Обступили її з розпитами. Але Катя неохоче відповідала (Головко, І, 1957, 395);

Через поріг Зненацька ступить хлопчик наш змужнілий І на усякі розпити жадливі Одповідатиме нам (Рильський, II, 1960, 305).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розпит — ро́зпит іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. розпит — -у, ч. Дія за знач. розпитати, розпитувати. || Запитання, яке вимагає відповіді, з'ясування. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. розпит — РО́ЗПИТ, у, ч. Дія за знач. розпита́ти, розпи́тувати. Ольга мало що чула з розпитів братиків (Н. Кобринська); Якусь хвилину вони дивилися один на одного, та зараз було не до розпитів (С. Журахович); // Запитання, яке вимагає відповіді, з'ясування. Словник української мови у 20 томах
  4. розпит — Ро́зпит, -ту; -пити, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)