розпущений

РОЗПУ́ЩЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розпусти́ти.

У серпні 1912 р., після закінчення строку повноважень, III Державна дума була розпущена (Іст. УРСР, І, 1953, 669);

Між ними пишалась.. дівчина з романтично розпущеним по плечах волоссям (Вільде, Сестри.., 1958, 451);

Він нагадував алюмінієвого орла з широко розпущеними крилами (Трубл., І, 1955, 144);

Знайдіть мені сьогодні Важку перлину владарки Єгипту, Розпущену в вині, — і я скажу, Що вмієте любити ви (Мисик, Біля криниці, 1967, 265);

// У знач. прикм.

Свої розпущені кучері вона перевила зеленою оксамитовою стрічкою (Н.-Лев., І, 1956, 196);

Всі розпущені нитки треба знову змотати на клубочки (В’язання.., 1957, 4);

Василь.. на всю силу б’є ціпом по розпущених снопах (Кос., Новели, 1962, 180);

// розпу́щено, безос. присудк. сл.

Дзвінкоголосий асканійський хор хлопчиків було розпущено (Гончар, II, 1959, 29);

Волосся розпущено по плечах, як у іспанки (Тют., Вир, 1964, 451).

2. у знач. прикм. Який розпустився, розкрився під дією тепла, сонячного проміння (про бруньки, листя, квітки);

// Який вкрився листям, квітами (про рослини).

І другу я березу тут побачив, Що серед моря зелені нової, Ще тільки-но розпущеної, тихо Стояла, опустивши довгі віти (Рильський, III, 1961, 170).

3. у знач. прикм., перен. Неслухняний, нестриманий.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me