1. Словник української мови в 11 томах

розрізняти

РОЗРІЗНЯ́ТИ¹, я́ю, я́єш і РОЗРІ́ЗНЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗРІЗНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех. і без додатка.

1. Сприймати, розпізнавати що-небудь органами відчуттів.

Він розрізняв кожен звук, що даленів і затихав над селом (Турч., Зорі.., 1950, 11);

Сонце в повнім блиску горіло на небі, повітря було ясне, і око могло докладно розрізнювати всі форми природи (Коб., І, 1956, 500);

Поклала [Тамара] поряд відношення з справжнім його підписом і порівняла з тим, що сама зробила — не можна розрізнити (Хижняк, Тамара, 1959, 100);

// Визначати, відрізняти за якимись ознаками.

Марксисти-ленінці розрізняють націоналізм пригноблених націй і націоналізм гноблячих націй (Програма КПРС, 1961, 41);

Не можна вже було розрізнити — ворожнечі то обійми чи братерства (Хотк., II, 1966, 285).

2. Встановлювати за певними особливостями, відмінностями, характерними рисами різницю між чим-небудь.

Розрізняли лише весну, літо, осінь та зиму, а добу ділили на день та ніч (Коцюб., III, 1956, 7);

По корі можна розрізняти дерева (Стол.-буд. справа, 1957, 15);.

.. іноді відробіткова система переходить у капіталістичну і настільки зливається з нею, що стає майже неможливо відокремити одну від одної і розрізнити їх (Ленін, 3, 1970, 183).

РОЗРІЗНЯ́ТИ² див. розрі́знювати¹.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розрізняти — розрізня́ти 1 дієслово недоконаного виду сприймати розрізня́ти 2 дієслово недоконаного виду відокремлювати Орфографічний словник української мови
  2. розрізняти — 1. (стіною) відокремлювати; (з ким) розлучати; 2. (звуки) вирізняти, розпізнавати; (А від Б) відрізняти. Словник синонімів Караванського
  3. розрізняти — [розр'із(')н’атие] -н'айу, -н'айеиш Орфоепічний словник української мови
  4. розрізняти — I -яю, -яєш і розрізнювати, -юю, -юєш, недок., розрізнити, -ню, -ниш, док., перех. і без додатка. 1》 Сприймати, розпізнавати що-небудь органами відчуттів. || Визначати, відрізняти за якимись ознаками. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. розрізняти — Ріжнити, виріжнювати, виріжнити, повиріжнювати, відріжнювати, відріжнити, повідріжнювати, поріжнювати, поріжнити, розріжнювати, розріжнити, порозріжнювати Словник чужослів Павло Штепа
  6. розрізняти — РОЗРІЗНЯ́ТИ¹, я́ю, я́єш, РОЗРІ́ЗНЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗРІЗНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., кого, що і без прям. дод. 1. Сприймати, розпізнавати що-небудь органами відчуттів. Він розрізняв кожен звук, що даленів і затихав над селом (А. Словник української мови у 20 томах
  7. розрізняти — ВІДРІЗНЯ́ТИ (бачити кого-, що-небудь у його відмінностях від інших, помічати за якимись ознаками), РОЗПІЗНАВА́ТИ, РОЗРІЗНЯ́ТИ, РОЗРІ́ЗНЮВАТИ, РІЗНИ́ТИ розм. — Док.: відрізни́ти, розпізна́ти, розрізни́ти. Словник синонімів української мови
  8. розрізняти — Розрізня́ти, -зня́ю, -зня́єш; розрі́зняний Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. розрізняти — Розрізняти, -няю, -єш сов. в. розрізни́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Раздѣлять, раздѣлить, разлучать, разлучить. Треба розрізнити парубка та дівку. Грин. І. 280. 2) Различать, различить, разбирать, разобрать. Не може розрізнити, що говорять: стілько було сміху. Г. Барв. 311. Словник української мови Грінченка