розрізняти

РОЗРІЗНЯ́ТИ¹, я́ю, я́єш, РОЗРІ́ЗНЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗРІЗНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., кого, що і без прям. дод.

1. Сприймати, розпізнавати що-небудь органами відчуттів.

Він розрізняв кожен звук, що даленів і затихав над селом (А. Турчинська);

Око людини розрізняє до чотирьох мільйонів відтінків (з наук.-попул. літ.);

Сонце в повнім блиску горіло на небі, повітря було ясне, і око могло докладно розрізнювати всі форми природи (О. Кобилянська);

Поклала [Тамара] поряд відношення з справжнім його підписом і порівняла з тим, що сама зробила – не можна розрізнити (А. Хижняк);

// Визначати, відрізняти за якимись ознаками.

Не можна вже було розрізнити – ворожнечі то обійми чи братерства (Г. Хоткевич);

В Європі кожен мисливець обов'язково має скласти іспит на вміння розрізнювати птахів у польоті (з газ.).

2. Встановлювати за певними особливостями, відмінностями, характерними рисами різницю між ким-, чим-небудь.

Розрізняли лише весну, літо, осінь та зиму, а добу ділили на день та ніч (М. Коцюбинський);

По корі можна розрізняти дерева (з навч. літ.);

Розняти близнят.

РОЗРІЗНЯ́ТИ², я́ю, я́єш, РОЗРІ́ЗНЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗРІЗНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., кого, що і без прям. дод.

Відокремлювати, відділяти одне від одного.

І сумно йшли броньовики, що розрізняли нас стіною, – нас і ворожії полки (В. Сосюра);

// Розлучати кого-небудь з кимсь.

– Мені шкода було розрізняти тебе з товаришем, з другом (Б. Грінченко);

Полюбилася я, Одружилася я З безталанним сиротою – Така доля моя! Люде гордії, злі Розрізнили, взяли Та повезли до прийому – Оддали в москалі! (Т. Шевченко);

В тюрмі ж їх в'язнів моментально розрізнили! Розсадовили по різних камерах (В. Винниченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

розрізняти

Значення в інших словниках