розтовчений
РОЗТО́ВЧЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до розтовкти́ 1, 2.
Бруньки липи, розтовчені на тісто, вживають як пом’якшувальний засіб на нариви (Лікар. рослини.., 1958, 119);
Він ще довго стояв за ворітьми — дивився на згружену осінню дорогу, що простяглася через лощину, ввігнула там свою розтовчену, змішану чобітьми спину і десь аж з-за горба плазує знов, далі (Мик., II, 1957, 83);
// У знач. прикм.
Над містом висить густий туман, брук вкритий розтовченою ріденькою грязюкою (Кол., На фронті.., 1959, 196);
Із розтовченої губи потекла кров (Фр., IV, 1950, 230).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- розтовчений — розто́вчений дієприкметник розм. Орфографічний словник української мови
- розтовчений — -а, -е, розм. Дієприкм. пас. мин. ч. до розтовкти 1), 2). || у знач. прикм. Великий тлумачний словник сучасної мови
- розтовчений — РОЗТО́ВЧЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. до розтовкти́ 1, 2. Бруньки липи, розтовчені на тісто, вживають як пом'якшувальний засіб на нариви (з наук. літ. Словник української мови у 20 томах
- розтовчений — Розто́вчений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)