розтуляти

РОЗТУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідше РОЗТУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., РОЗТУЛИ́ТИ, тулю́, ту́лиш, док., перех.

1. Розтискати, розмикати що-небудь стиснуте, зімкнуте.

— Розмов — мало,— майже не розтуляючи рота, сказав він (Шовк., Інженери, 1956, 71);

Вона підводить голову, розтулює уста, щоб щось випалити, та, глянувши парубкові у вічі, відразу терпне (Стельмах, І, 1962, 158);

Коли розтулив [Данило] вії, то побачив, що вогнище зовсім загасло (Трубл., І, 1955, 162);

// Розпрямляти, розслабляти що-небудь складене, зігнуте, стулене.

Ви розтулюєте спітнілу.. долоню, просите: — Продайте кавуна, дідусю (Сенч., Опов., 1959, 245);

Аліна відчула, як рука, що стискала її серце, помалу розтулила пальці (Ю. Янов., II, 1954, 94);

З ванькира урочисто вийшла Федора, байдуже глянула на Клима і розтулила перед Супруном кулак. На її долоні лежало дві пари циганських сережок (Стельмах, II, 1962, 123).

◊ Розтуля́ти (розтули́ти) рот (ро́та) див. рот.

2. розм. Розкривати, розгортати що-небудь закрите, згорнуте.

То затуляв [Данько], то знов розтуляв картуза, щоб переконатися, що казна його на місці (Гончар, Таврія, 1952, 70);

Он прокинувся метелик, Розтуляє пелюстки (Бичко, Вогнище, 1959, 161);

Польова повитиця полізла догори по стеблині жита і розтулила свої білі делікатні квіточки (Коцюб., І, 1955, 17).

3. Розсовувати частини, краї чого-небудь, відслоняти щось, відкриваючи те, що було закрите, затулене.

Доротті.. підійшла до вікна і розтулила важку гардину (Ле, В снопі.., 1960, 203).