розумник

РОЗУ́МНИК, а, ч., розм.

1. Розумна, розсудлива, знаюча людина.

Ти був іще малий котигорошок,.. І от тебе розумники спитали..: Чим хочеш бути, хлопчику, в житті? (Рильський, II, 1960, 283);

// Тямущий, слухняний хлопчик.

— Ти ж гляди мені, Колюшко, будь розумником, не бешкетуй, учись… (Збан., Курил. о-ви, 1963, 83);

Галина Іванівна Божко.. стала працювати в середній групі.— Це вже у мене розумники. Дарма, що як слід говорити не навчились, а все розуміють (Веч. Київ, 15.III 1969, 4);

// Догадлива людина.

Він, розумник, ніби розгадав її думки — взяв та і приїхав у село (Ряб., Жайворонки, 1957, 117).

2. ірон. Той, хто вважає себе розумнішим за інших, намагається вдавати з себе розумного.

— Працювати треба, а не ляпати язиком. Я таких розумників уже бачив! (Зар., На.. світі, 1967, 138);

Каверзних питань їй більше не ставили. Бо вчителька швидко зорієнтувалась, вміла дати одкоша розумникам (Збан., Курил. о-ви, 1963, 126);

[Прокопенко:] Ваш полевод думає, що він один розумник на весь район (Мороз, П’єси, 1959, 187);

*У порівн. Йди з мого достатку, з моєї кам’яниці в народ і курні халупи, як ті розумники, що скаламутили тобі мізки і які тебе в Сибір на поселення запроторять (Стельмах, І, 1962, 108).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розумник — розу́мник іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. розумник — (кмітлива, тямуща людина) мудра голова; світла голова; розумна голова; метикована голова. [Старшина другий:] Мудра голова, сидить собі в хуторі, ніби не знає нічого, а дивишся – скрізь Головатий (Шевченко, 1, 1953, с. 95); Світла голова Ковальов!... Словник фразеологічних синонімів
  3. розумник — див. розумний Словник синонімів Вусика
  4. розумник — [роузумниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  5. розумник — -а, ч., розм. 1》 Розумна, розсудлива, знаюча людина. || Тямущий, слухняний хлопчик. || Догадлива людина. 2》 ірон. Той, хто вважає себе розумнішим за інших, намагається вдавати з себе розумного. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. розумник — Мудрій, мудрагель, див. умник Словник чужослів Павло Штепа
  7. розумник — РОЗУ́МНИК, а, ч., розм. 1. Розумна, розсудлива, знаюча людина. Ти був іще малий котигорошок, .. І от тебе розумники спитали..: Чим хочеш бути, хлопчику, в житті? (М. Словник української мови у 20 томах
  8. розумник — РОЗУ́МНИЙ ім. (людина, що відзначається розумом, розсудливістю), РОЗУ́МНИК розм., РОЗУМА́КА (РОЗУМА́ХА) розм., ГОЛОВА́ розм., РОЗУ́МЕЦЬ розм., МИСЛИ́ВЕЦЬ розм. рідко. Словник синонімів української мови
  9. розумник — Розумник, -ка м. Умникъ. Желех. Словник української мови Грінченка