розумник

РОЗУ́МНИК, а, ч., розм.

1. Розумна, розсудлива, знаюча людина.

Ти був іще малий котигорошок, .. І от тебе розумники спитали..: Чим хочеш бути, хлопчику, в житті? (М. Рильський);

Розумник жарт придумає смішний – Його повторить сто разів дурний (народний жарт);

// Тямущий, слухняний хлопчик.

У .. благодаті ріс Жуан: в шість год [років] дитя мов ангел з неба зніс, А в одинадцять літ лицем преуродливим ВІн обіцяв зрости розумником щасливим (П. Куліш);

– Ти ж гляди мені, Колюшко, будь розумником, не бешкетуй, учись... (Ю. Збанацький);

Галина Іванівна Божко .. стала працювати в середній групі. – Це вже у мене розумники. Дарма, що як слід говорити не навчились, а все розуміють (з газ.);

// Догадлива людина.

Він, розумник, ніби розгадав її думки – взяв та і приїхав у село (І. Рябокляч);

// Тварина, з якою легко поратися людині.

Півник-розумник.

2. ірон. Той, хто вважає себе розумнішим за інших, намагається вдавати з себе розумного.

– Працювати треба, а не ляпати язиком. Я таких розумників уже бачив! (М. Зарудний);

Каверзних питань їй більше не ставили. Бо вчителька швидко зорієнтувалась, вміла дати одкоша розумникам (Ю. Збанацький);

– Іч, розумник знайшовся... Бачили таких... Іди потягай мішки, тоді скажеш, кого вівсом годувати... (В. Дрозд);

* У порівн. Йди з мого достатку, з моєї кам'яниці в народ і курні халупи, як ті розумники, що скаламутили тобі мізки і які тебе в Сибір на поселення запроторять (М. Стельмах).