1. Словник української мови в 11 томах

самоук

САМОУ́К, а, ч.

1. Той, хто навчився чого-небудь самостійно, без систематичного навчання, без керівника.

Самоук.. Федотов.. став основоположником критичного реалізму в російському живописі (Рад. Укр., 4.VII 1965, 4);

В листах надсилають мені й ноти, написані обдарованими самоуками (Тич., III, 1957, 320).

2. у знач. присл. самоу́ком. Самостійно, без систематичного навчання, без керівництва.

Самоуком Петро Алексєєв навчився грамоти й жадібно шукав відповіді у книгах на питання про становище робітників і селян (Іст. СРСР, II, 1957, 246).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. самоук — самоу́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. самоук — див. ОСВІЧЕНИЙ; як ім. самовчений. Словник синонімів Караванського
  3. самоук — див. умілий Словник синонімів Вусика
  4. самоук — -а, ч. 1》 Той, хто навчився чого-небудь самостійно, без систематичного навчання, без керівника. 2》 у знач. присл. самоуком. Самостійно, без систематичного навчання, без керівництва. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. самоук — САМОУ́К, а, ч. 1. Той, хто навчився чого-небудь самостійно, без систематичного навчання, без керівника. В листах надсилають мені й ноти, написані обдарованими самоуками (П. Тичина); Він [Т. Словник української мови у 20 томах
  6. самоук — САМОУ́К (той, хто навчився чому-небудь самостійно), САМОУ́ЧКА розм. Пензлі самоуків малювали і реальний світ і уявний, декоративна пишнота знаходила місце поряд з гарним смаком (В. Логвиненко); Скульптор-самоучка. Словник синонімів української мови
  7. самоук — Самоук, -ка м. Самоучка. Желех. Словник української мови Грінченка