1. Словник української мови в 11 томах

свавілець

СВАВІ́ЛЕЦЬ, льця, ч.

1. Людина, яка діє на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших; самоволець.

— Ой людоньки добрі,— стогне тітка Ликерія.. — І нащо, скажіть, я виходила заміж за цього свавільця? (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 106).

2. Людина, яка робить що-небудь без дозволу.

Грізний пан хотів скарать іще свавільця. «Як, у моїм гаю на птицю ставить сільця! А диб ніколи ти, старий, не куштував?» (Рильський, II, 1956, 16).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. свавілець — сваві́лець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. свавілець — див. непокірний Словник синонімів Вусика
  3. свавілець — -льця, ч. 1》 Людина, яка діє на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших; самоволець. 2》 Людина, яка робить що-небудь без дозволу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. свавілець — СВАВІ́ЛЕЦЬ, льця, ч. 1. Людина, яка діє на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших; самоволець. – Ой людоньки добрі, – стогне тітка Ликерія .. – І нащо, скажіть, я виходила заміж за цього свавільця? (М. Стельмах). Словник української мови у 20 томах