свинота

СВИНО́ТА, и, ж.

1. збірн., розм. Свині.

А хата в того Хоми така, що й вікна в землю повгрузали, дак він кілочками пообгороджував, щоб свинота не повибивала (Барв., Опов.., 1902, 190);

— Як напровесні випустиш свиноту з подвір’я, то вона без догляду аж до глибокого снігу нагулює жир (Стельмах, І, 1962, 72).

2. перен., лайл. Неохайна людина.

[Кіндрат Антонович:] Хоч би ноги обтер, свинота бісова, так в болоті і преться в горницю (Кроп., II, 1958, 311);

// Непорядна, нечемна, невдячна людина.

— Ах, ти ж свинота! Ти прийшов, а я ще мушу Відчинять тобі ворота? (Сам., І, 1958, 258);

// збірн., заст. Зневажлива назва представників нижчих верств населення (селян, міської бідноти і т. ін.), яку вживали представники привілейованих класів.

[Стась (до економа):] Поглядай там на сторожу, щоб не спала. А то цяя свинота де тільки сяде, там і захропе (Вас., III, 1960, 460);

Пан барон був прикро вражений, бо всі ці козацькі дикуни.. свинота якась, не скочили й не віддали йому чолом (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 433).