1. Словник української мови в 11 томах

сервітут

СЕРВІТУ́Т, у, ч., юр. В експлуататорському суспільстві — обмеження права користування чужою власністю, головним чином землею, заборона проїзду через приватні володіння тощо.

На Правобережній Україні сервітути, що залишилися від кріпосництва, особливо міцно тримали селян під владою поміщиків (Ком. Укр., 12, 1967, 43).

∆ Міжнаро́дний сервіту́т — обмеження суверенітету однієї держави над тією чи іншою її територією на користь іншої держави (інших держав).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сервітут — Сервіту́т: — в феодальному звичаєвому праві: обмежене право користування чужим майном; в Галичині, форма збереження за підданими селянами права користування колишніми своїми общинними землями (головним чином лісами, пасовиськами, луками)... Словник з творів Івана Франка
  2. сервітут — сервіту́т іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. сервітут — -у, ч., юр. Обмеження права користування чужою власністю, головним чином землею, заборона проїзду через приватні володіння тощо. Міжнародний сервітут — обмеження суверенітету однієї держави над тією чи іншою її територією на користь іншої держави (інших держав). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. сервітут — Користуватиправо Словник чужослів Павло Штепа
  5. сервітут — СЕРВІТУ́Т, у, ч., юр. Обмеження права користування чужою власністю, головним чином землею, заборона проїзду через приватні володіння тощо. Словник української мови у 20 томах
  6. сервітут — (англ. servitude) обмежене право користування чужою власністю, головним чином землею (наприклад, право проїзду через приватні володіння). Земельна власність, вільна від с., називається домінантною, а обтяжена с. – сервієнтною. Економічний словник
  7. сервітут — сервіту́т [від лат. servitus (servitutis) – підпорядкованість, повинність] 1. В античному, феодальному і капіталістичному суспільствах обмеження права користування чужою власністю, головним чином землею, заборона проїзду через приватні володіння тощо. Словник іншомовних слів Мельничука
  8. сервітут — Сервіту́т, -ту, -тові; -ту́ти, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. сервітут — рос. сервитут 1. Встановлене законом або передбачене договором право часткового користування земельною ділянкою і будівлями особам, що не є їх власниками, але вимушені вдаватися до такого користування внаслідок об'єктивних обставин. Напр.. Eкономічна енциклопедія