синтаксичний
СИНТАКСИ́ЧНИЙ, а, е. Стос. до синтаксису (у 1 знач.).
Поділ дієслів на перехідні і неперехідні здійснюється за синтаксичною ознакою: здатністю дієслова поєднуватися з іменниками у формі знахідного відмінка без прийменника (Сучасна укр. літ. м., II, 1969, 331);
Логічна, смислова виразність мови найтісніше пов’язана з синтаксичною побудовою речень (Худ. чит., 1955, 96);
Синтаксичний зв’язок; Синтаксичні відношення.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- синтаксичний — синтакси́чний прикметник Орфографічний словник української мови
- синтаксичний — [сиентаксичнией] м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
- синтаксичний — -а, -е. Стос. до синтаксису (у 1 знач.). Синтаксичний зв'язок. Синтаксична конструкція. Синтаксична функція — роль, призначення синтаксичних одиниць і граматичних засобів у побудові зв'язного мовлення. Великий тлумачний словник сучасної мови
- синтаксичний — СИНТАКСИ́ЧНИЙ, а, е. Стос. до синтаксису (у 1 знач.). Поділ дієслів на перехідні і неперехідні здійснюється за синтаксичною ознакою: здатністю дієслова поєднуватися з іменниками у формі знахідного відмінка без прийменника (з наук. літ. Словник української мови у 20 томах
- синтаксичний — Синтакси́чний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)