1. Словник української мови в 11 томах

синтаксичний

СИНТАКСИ́ЧНИЙ, а, е. Стос. до синтаксису (у 1 знач.).

Поділ дієслів на перехідні і неперехідні здійснюється за синтаксичною ознакою: здатністю дієслова поєднуватися з іменниками у формі знахідного відмінка без прийменника (Сучасна укр. літ. м., II, 1969, 331);

Логічна, смислова виразність мови найтісніше пов’язана з синтаксичною побудовою речень (Худ. чит., 1955, 96);

Синтаксичний зв’язок; Синтаксичні відношення.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. синтаксичний — синтакси́чний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. синтаксичний — [сиентаксичнией] м. (на) -ному/ -н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  3. синтаксичний — -а, -е. Стос. до синтаксису (у 1 знач.). Синтаксичний зв'язок. Синтаксична конструкція. Синтаксична функція — роль, призначення синтаксичних одиниць і граматичних засобів у побудові зв'язного мовлення. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. синтаксичний — СИНТАКСИ́ЧНИЙ, а, е. Стос. до синтаксису (у 1 знач.). Поділ дієслів на перехідні і неперехідні здійснюється за синтаксичною ознакою: здатністю дієслова поєднуватися з іменниками у формі знахідного відмінка без прийменника (з наук. літ. Словник української мови у 20 томах
  5. синтаксичний — Синтакси́чний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)