синька

СИ́НЬКА, и, ж.

1. Мінеральна синя фарба, що застосовується для підсинювання тканин, паперу, розчину при біленні хати, білизни при пранні іт. ін.

— Насте! Веди-бо віхтем обережніше, бо як позамазуєш квітки, то я не буду тобі вдруге наводжувати [наводити] синькою та червоною глиною,— сказав Роман до сестри, сидячи на лаві (Н.-Лев., VI, 1966, 303);

Настя побілила стіни, підвела припічок червоною глиною, поцяцькувала синькою комин (Коцюб., І, 1955, 53);

На ногах [Брачуна] — просто-таки велетенські порівняно до його низького зросту нові чоботи з саморобної шкіри, з нового пофарбованого в синьку полотна розкішні штани (Збан., Сеспель, 1961, 396);

*Образно. Крізь маленькі косі віконечка — голуба ніч у хату: синькою, ріденько розбавленою, стіни — раз-раз! І — голубі (Головко, І, 1957, 265);

*У порівн. Олена стояла, прислонившись до ліжка. Голубі очі зробилися як густо розведена синька (Тют., Вир, 1964, 422).

2. спец. Синій світлокопіювальний папір для розмноження креслень; креслення на такому папері.

Оленка бере калібр. Вона довго розглядає синьку, що на ній білими лініями накреслено калібр і проставлені цифри (Собко, Любов, 1935, 13);

Раніше інженер робив рисунок на ватмані. Потім його копіювали на «синьку». І тільки після цього креслення йшло на розмноження (Веч. Київ, 10.VI 1968, 1).

3. розм. Те саме, що синь 3.

[Ярцев:] Слово за вами, шахтарі. [Ганджа:] А слово наше яке? Перфоратор у руки і давай синьку на-гора́ (Мокр., П’єси, 1959, 242).

4. розм., рідко. Те саме, що си́нява 1, 2.

Сонце уже сіло.. Над полями знімалася темно-зелена вечірня тінь, небо аж чорне — таке синє, а між його густою синькою пробивалися невеличкі жовті плямочки,— то займалися зорі (Мирний, III, 1954, 365);

Не міг [Бачура] відігнати з думок образ Лагуна-Жовтяка, який застилав йому зір, не давав спокійно дихати і милуватися.. степовим простором, розбавленим синькою низького неба (Чаб., Тече вода.., 1961, 74).