сипкий

СИПКИ́Й¹, а́, е́.

1. Який складається з дрібних твердих частинок, не зчеплених одна з одною; який має здатність розсипатися; сипучий.

Часто сипкі тіла міряли чувалом (лантухом), що вміщав 5 пудів (Нар. тв. та етн., 2, 1967, 62);

Навколо скрізь був жовтий сипкий пісок і всі ростини були тонкі та хворі (Л. Укр., III, 1952, 525);

Іти було важко, часом провалювався [Дмитро] у сипкий сніг (Стельмах, II, 1962, 383);

— Тут поперечини треба густіше слати, бач, яке сипке [вугілля],— махнув він лампкою догори (Досв., Вибр., 1959, 350);

Сипкі продукти; Сипкі матеріали;

// Який осипається, зсувається, обрушується (про землю, пісок і т. ін.).

Стіна була стрімка, камінь зверха [зверху] сипкий і звітрілий на сльоті (Фр., VIII, 1952, 225);

Стежка в’юнилась по кам’яному схилу. Жорства і сипкий, мов попіл, грунт вислизали з-під ніг (Мас., Роман.., 1970, 202);

*Образно. Чув [Дмитро], як сипкий холод посипався в халяви і почав розтавати на устілці під тонкою онучею (Стельмах, II, 1962, 384);

// розм. Який спадає, розсипається (про волосся).

Передерій — довгий, гнучкий, з білим сипким чубом — нічого не сказав (Гуц., Скупана.., 1965, 45).

2. Який легко розпадається на окремі частинки, крупинки (про картоплю, груші і т. ін.).

Дівча в сірячку — Сухорляве, бліде, Картоплину сипку Хапко в ротик кладе (Гойда, Сонце.., 1951, 84).

СИПКИ́Й², а́, е́, рідко. Те саме, що си́плий.

Кирило Тур сипким, гугнивим [гугнявим] голосом [каже]: — Хіба ж тобі не страшно вмирати? (П. Куліш, Вибр., 1969, 187);

Вона грайливо ткнула його ліктем, приснула сипким сміхом (Загреб., Диво, 1968, 167).