сипкий

СИПКИ́Й¹, а́, е́.

1. Який складається з дрібних твердих частинок, не зчеплених одна з одною; який має здатність розсипатися; сипучий.

Часто сипкі тіла міряли чувалом (лантухом), що вміщав 5 пудів (із журн.);

Навколо скрізь був жовтий сипкий пісок і всі ростини були тонкі та хворі (Леся Українка);

Іти було важко, часом провалювався [Дмитро] у сипкий сніг (М. Стельмах);

– Тут поперечини треба густіше слати, бач, яке сипке [вугілля], – махнув він лампкою догори (Олесь Досвітній);

Сипкі продукти;

Сипкі матеріали;

// Який осипається, зсувається, обрушується (про землю, пісок і т. ін.).

Стіна була стрімка, камінь зверха [зверху] сипкий і звітрілий на сльоті (І. Франко);

Стежка в'юнилась по кам'яному схилу. Жорства і сипкий, мов попіл, ґрунт вислизали з-під ніг (Т. Масенко);

* Образно. Чув [Дмитро], як сипкий холод посипався в халяви і почав розтавати на устілці під тонкою онучею (М. Стельмах);

// розм. Який спадає, розсипається (про волосся).

Передерій – довгий, гнучкий, з білим сипким чубом – нічого не сказав (Є. Гуцало).

2. Який легко розпадається на окремі частинки, крупинки (про картоплю, груші і т. ін.).

Дівча в сірячку – Сухорляве, бліде, Картоплину сипку Хапко в ротик кладе (Ю. Гойда).

СИПКИ́Й², а́, е́, рідко.

Те саме, що си́плий.

Кирило Тур сипким, гугнивим [гугнявим] голосом [каже]: – Хіба ж тобі не страшно вмирати? (П. Куліш);

Вона грайливо ткнула його ліктем, приснула сипким сміхом (П. Загребельний).