сиро
СИ́РО. Присл. до сири́й 1;
// у знач. присудк. сл. Про наявність надмірної вологості, сирості де-небудь.
Як чудно здалося у класі! Темно-темно, нечисто, сиро, а дітей — тьма (Вас., IV, 1960, 17);
Осінь у лісі. Іде дощ. Сиро в окопах (Головко, І, 1957, 59);
*Образно. На душі сиро, самотньо, на серці важко та тяжко (Мирний, V, 1955, 341).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- сиро — си́ро прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- сиро — Присл. до сирий 1). || у знач. присудк. сл. Про наявність надмірної вологості, сирості де-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сиро — СИ́РО. Присл. до сири́й 1; // у знач. пред. Про наявність надмірної вологості, сирості де-небудь. Як чудно здалося у класі! Темно-темно, нечисто, сиро, а дітей – тьма (С. Васильченко); Осінь у лісі. Іде дощ. Сиро в окопах (А. Головко); * Образно. Словник української мови у 20 томах