сиротя

СИРОТЯ́, я́ти, с. Зменш.-пестл. до сирота́ 1.

Бідних сиротят без хліба оставляли [вороги] (Думи.., 1941, 148);

У світі є й діти одні — сиротята, Самі без опіки, без хати вони (У. Кравч., Вибр., 1958, 207);

Дядько мав своїх дітей, до їх його серце і лежало.. До того ще дядина — злюща-презлюща, і чоловіком своїм орудувала, а що вже казати за мале дівча-сиротя! (Мирний, I, 1954, 71);

— Видиш, жінко? Нам було прийняти сиротя Михайлове, як приносила [Анна] та просила прийняти (Коб., 11, 1956, 245);

— Хіба на них розсердишся? І бабунею взивають, і лащаться… А ще ж — сиротята (Головко, І, 1957, 248);

*Образно. Пташенятам-сиротятам ягідки доспіли (У. Кравч., Вибр., 1958, 123).