скалка

СКА́ЛКА, и, ж.

1. Відколотий, відбитий шматок чого-небудь твердого; осколок.

Чарка впала додолу й розбилась на скалки (Л. Укр., III, 1952, 672);

На лобі глибока рана: різонуло, мабуть, великою скалкою розбитої шибки (Шовк., Інженери, 1956, 350);

Із рюкзака гранчасту скалку сизу бере геолога рука (Гонч., Вибр., 1959, 281);

*Образно. Перед їхніми очима розбилося на скалки життя, яке ще вчора здавалося досить тривким (Загреб., Спека, 1961, 342);

// Осколок снаряда, бомби і т. ін.

Часами тільки бомба огнева Могильну тишу розбивала гучно І всіх навколо ранила скалками (Л. Укр., І, 1951, 115);

На подвір’я падали скалки від снарядів (Панч, Гарні хлопці, 1959, 56);

// чого, перен., рідко. Те, що збереглося від минулого; залишки, уривки чого-небудь.

Вони міцно потиснули руки і якийсь час стояли мовчки, заглядаючи один одному в очі, відновлюючи в своїй пам’яті скалки минулого (Рибак, Помилка.., 1940, 217).

2. Тонка тріска, перев. сухого дерева.

Стара мати вигорнула з печі жарину, притулила до жарини скалку.. й засвітила каганець (Н.-Лев., II, 1956, 242);

Наготувала [Марія] на вечір паливо для груб. Внесла раз і другий. Присіла біля груби й колола скалки до підпалу (Тудор, Народження, 1941, 26);

Нестерчук старанно підкладає в пічку смолянисті скалки (Збан., Над Десною, 1951, 57);

*У порівн. Офіцер був тонкий, як скалка (Ле, Клен. лист, 1960, 72);

// Така тріска, якою освітлювали хати в давнину; лучина.

Уночі, як скалка догоряла, я Артемові кошулю вишивала (Др. —Хмара, Вибр., 1969, 161);

Федоська запалила і поставила на припічку, під комином, тріскучу скалку (М. Ол., Леся, 1960, 84).

3. Тонка, гостра трісочка, гострий осколок металу, скла і т. ін., які застряли у шкірі, в тілі; скабка.

Сільська дячиха аж позеленіла, побачивши, кому вона дала дорогу.. Схилилася і почала мовби щось виколупувати з-помежи пальців — от їк би [наче] скалку, чи що (Хотк., II, 1966, 363);

— Романе, ти додому? — запитав біля сторожки Юрій Дзвонар, витягаючи з пальця глибоко загнану скалку (Стельмах, І, 1962, 399).

4. Тонкий загострений довгастий кристал льоду, інею тощо.

Мороз..— аж скалки скачуть, аж кипить! (Мирний, III, 1954, 401);

Показати б Наталці оцей — в інеї — ліс.. І торкати його не можна: здається, зачепи одну оту крайню гілку,— і весь ліс захрущить, осиплеться вмить, розкришиться на скалки (Гончар, II, 1959, 137);

Мороз — аж скалки літали в повітрі і різали обличчя, легені (Ле, Наливайко, 1957, 84);

Ясний повний місяць лив на землю блакитно-срібне світло, повітря грало міріадами скалок, немов кипіло від морозу (Хор., Незакінч. політ, 1960, 18).

5. перев. мн. Яскраві відблиски світла, звичайно на воді; полиски.

На бистрині блискучі скалки неначе бігали по воді, блищали, лисніли, миготіли (Н.-Лев., IV, 1956, 215);

Грою місячних розсипаних огнів Переливалася одна по другій скалка (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 249);

*Образно. Зорі… Зорі… Ой, скільки зір! Тремтять у небі синьому, сиплють скалки на зрошені левади, на луки.., (Головко, І, 1957, 241);

*У порівн. Коні були гладкі, тонконогі, з сухими мордами, а шерсть вилискувала, як скалки на воді (Панч, Гомон. Україна, 1954, 33);

// Найдрібніші частинки речовини, що горить або жевріє; іскри.

З груби скалки скачуть (Сл. Гр.).

6. перев. мн. Краплі жиру на поверхні рідини.

В тарілках парувала запашна з янтарними скалками юшка (Збан., Між.. людьми, 1955, 23);

*У порівн. В їх круглих очах, що плавали на лиці, як скалка сала у юшці, світилась передсвяточна радість (Коцюб., II, 1955, 362).

7. розм. Те саме, що більмо́.

Увійшов отець Єремія, сухий, як опеньок, низькоокий, ще й видроокий, з скалкою на одному оці (Н.-Лев., III, 1956, 370).

Як (мов і т. ін.) ска́лка на о́ці (скалки́ на оча́х) [бу́ти (сиді́ти)] — те саме, що Як (мов і т. ін.) більмо́ на о́ці [бу́ти] ( див. більмо́).

— Я й кажу,— гудів Кособудський, як дзвін на сполох,— що це сміття сидить у нас, як скалки на очах (Тулуб, Людолови, І, 1957, 101).

8. Деталь прядки на верхньому веретені.

Обірвалась рівниця при прядінні чи залишилась її частка на скалці — все йде в угар (Рад. Укр., 26.IX 1958, 2).

9. діал. Скойка.

10. діал. Кремінь у рушниці.

Курок ценькнув о скалку, підсипка саркнула [зашипіла], но не вистрілило (Фр., VIII, 1952, 187).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. скалка — ска́лка іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири ска́лки Орфографічний словник української мови
  2. скалка — див. більмо; блиск; іскра; тріска Словник синонімів Вусика
  3. скалка — (в рушниці): кремінчик [IV] Словник з творів Івана Франка
  4. Скалка — Ска́лка → гора Ска́лка Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. скалка — Тріска, скіпка, (якою світять) лучина; (бомби) уламок, сов. осколок; (у тілі) скабка, шпичка; ЖМ. більмо; мн. СКАЛКИ, (на воді) полиски, (вогню) іскорки, (лою) блищики, блискітки. Словник синонімів Караванського
  6. скалка — БІЛЬМО́ (білувата пляма на роговій оболонці ока, яка спричиняється до сліпоти), ЛЕЙКО́МА мед., ПОЛУ́ДА рідше, СКА́ЛКА розм. Крива, з більмом на оці баба внесла самовар (Л. Дмитерко); (Кнур:) Дочко моя! дитино моя!... Словник синонімів української мови
  7. скалка — Скалка, -ки ж. 1) Лучина, щепка. Спалками на Поділлю світять. Я скалками засвітила. Грин. III. 333. 2) Заноза. 3) Кусокъ, осколокъ кремня, стекла и пр. 4) Искра, отраженный лучъ сонца. З груби скалки скачуть. Мороз, аж скалки скачуть. Ном. № 632. Словник української мови Грінченка
  8. скалка — СКА́ЛКА, и, ж. 1. Відколотий, відбитий шматок чого-небудь твердого; осколок. Чарка впала додолу й розбилась на скалки (Леся Українка); На лобі глибока рана: різонуло, мабуть, великою скалкою розбитої шибки (Ю. Словник української мови у 20 томах
  9. скалка — [скалка] -лкие, д. і м. -лц'і, мн. -лки, -лок дв'і скалкие Орфоепічний словник української мови
  10. скалка — (скалки), -и, ж. 1. Відколотий, відбитий шматок чого-небудь твердого; осколок. 2. перев. мн. Яскраві відблиски світла, звичайно на воді; полиски. ...і в покотьолі провесни шаленім ти — з себе скалок. (ЗД:129); Полишений у деревах, у тінях, у скалках сонячних людських очей... (ЗД:132). Словник поетичної мови Василя Стуса
  11. скалка — -и, ж. 1》 Відколотий, відбитий шматок чого-небудь твердого; осколок. || Осколок снаряда, бомби і т. ін. || чого, перен., рідко. Те, що збереглося від минулого; залишки, уривки чого-небудь. 2》 Тонка тріска, перев. сухого дерева. Великий тлумачний словник сучасної мови
  12. скалка — Ска́лка, -лки, -лці; скалки́, -ло́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)